Search:

Мусульманське право в сучасних правових системах загальна характеристика

Мусульмансько-правова доктрина стала основним джерелом права в процесі його розвитку і формування. Раніше відзначало­ся, що мусульманське право створювалося богословами і право­знавцями різних шкіл-толків, які при спільності відправних по­зицій формулювали незбіжні норми в процесі вирішення схо­жих питань. Незважаючи на те що таке різночитання не сприяло оформленню єдиної системи загальнообов'язкових юридичних норм, різні толки конкурували, але співіснували один з одним навіть у межах однієї провінції і великого міста. Саме їх інтерпретаційна діяльність впливала на створення більшої частини чинного мусульманського права в рамках доктрини.

Нині мусульмансько-правова доктрина в деяких країнах за­лишається головним джерелом права. Це Саудівська Аравія, Оман, деякі князівства Перської затоки. У більшості арабських країн вона відіграє роль формального джерела права лише в окре­мих випадках.

Наприклад, через відсутність норми сімейне законодавство Єгипту, Сирії, Йорданії, Судану, Лівану дозволяє судді застосо­вувати «найбажаніші висновки тлумачення Абу Ханіфи». Зако­нодавство Сомалі у такому разі рекомендує керуватися поло­женнями шафіїтської школи, законодавство Марокко, Кувейту, Лівії — висновками маликитського тлумачення. Оскільки в Ку­вейті право «особистого статусу» здебільшого не кодифіковано, правова доктрина визнається провідним джерелом цієї галузі права. Постанови Верховного суду Саудівської Аравії 1928 і 1930рр. зобов'язували суддів у своїх рішеннях додержуватися висновків ханбалитського тлумачення з обов'язковим перелічен­ням праць муджахідів, із яких ці норми запозичено. Конститу­ція Ірану в ст. 167 прямо вказує, що, у разі знаходження суддею необхідної норми в законі, йому наказується сприймати поло­ження авторитетних праць і фетв (висновків, юридичних виснов­ків) муджахідів. Таке саме розпорядження для судів встановлено і в Лівії.

Однак у більшості випадків у сучасних правових системах мусульманська правова доктрина не має значення самостійного джерела (форми) права.

Принципи права

Роль принципу в ході формування мусульманського права була значною. Завдяки принципам доктрина, утворювана різни­ми школами-толками, набувала загальнотеоретичного, методо­логічного значення. Принципи правового регулювання, які з'яв­илися вже за часів середньовіччя, сприяли появі «загальної час­тини» мусульманського права, яка істотно збагатила його структуру і зміст, додала фундаментальності та стабільності. Не­зважаючи на те що судовий прецедент ніколи не визнавався му­сульманською правовою доктриною джерелом права, розвиток принципів мусульманського права сприяв відкриттю широкого простору для суддівського вибору.

У сучасному законодавстві мусульманських країн, як прави­ло, відсилання до принципів права здійснюється в тих випад­ках, коли мовчить закон. Наприклад, у цивільних кодексах Єги­пту, Лівії, Алжиру, сімейному законодавстві Іраку, Йємену (НДРЙ), Бахрейну, які закріпили низку мусульманських право­вих норм, рекомендується у разі їх тлумачення звертатися до праць авторитетних мусульманських юристів, у яких містяться загальні принципи, і застосовувати їх. В Ірані конституцією за­тверджене положення про обов'язкову відповідність шаріату всіх прийнятих законів. Щоб виконати це положення, видана низка законів, які орієнтують на використання як загальних принци­пів, так і конкретних норм джафаритської школи, у Саудівській Аравії — ханбалитської.

Найчастіше посилаються на такі принципи: «можливість зміни норм зі зміною часу, місця, умов»; «норма у своєму існуванні і зникненні наслідує долю свого встановлення»; «все, що дозво­лено, може бути обмежено законодавцем»; «необхідність не знає заборон» та ін. Вся правотворча діяльність держави оцінюється з позиції цих принципів. З огляду на них обґрунтовуються необ­хідність обмеження націоналізації природних багатств, обмеження власності, наділення законодавця правом свободи у встановлен­ні міри покарання за будь-який злочин (крім деяких видів пра­вопорушень, щодо яких діють положення Корана).

Правовий звичай

Правовий звичай не належить до мусульманського права. Він визнається ним доповнюючим джерелом у тих питаннях, які мусульманське право не регулює (наприклад, звичаї, що стосу­ються суми приданого і способів його виплати; звичаї, що регу­люють використання джерела води між земельними володіння­ми). Деякі нації і народи (бедуїни багатьох районів Аравії, бер­бери Південної Африки та ін.), які прийняли ісламську релігію, її догматику і культ (але не мусульманське право), продовжують і дотепер додержуватися звичаїв. Іслам поширився у цих наро­дів лише завдяки своїй лояльній позиції стосовно їх звичаїв.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Поняття галузі та інституту законодавства. Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства. Структура системи законодавства

Галузі законодавства — великі об'єднання нормативно-пра­вових актів за певними сферами правового регулювання суспіль­них відносин, які характеризуються єдністю змісту, форми і ма­ють системні зв'язки між собою. Зазвичай галузь законодавства «очолюється» кодексом, який визначає юридичну цілісність галузі. Конституція служить нор­мативною базою формування всіх галузей законодавства. Інститут законодавства — система нормативних розпоряджень галузі законодавства, які регулюють певну сукупність суспіль­них відносин. ...

Мусульманське право в сучасних правових системах загальна характеристика

За ступенем збереження мусульманського права сучасні пра­вові системи країн Арабського Сходу можна класифікувати в такий спосіб. 1. Правові системи, які широко застосовують мусульманське право (Саудівська Аравія, Іран, Пакистан). У конституціях і за­конах проголошено про вірність принципам ісламу. Так, Кон­ституція Ірану 1979 p. проголосила країну «ісламською респуб­лікою». Більшість законодавчих розпоряджень складені відповідно до догм шаріату. Введені суворі покарання за порушення його положень. По суті, шаріат має вищу ...

Дія нормативно-правового акта в часі

Закон, як і будь-який нормативно-правовий акт, має межі своєї дії в трьох «вимірах»: 1) у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юри­дичну чинність; 2) у просторі, на який поширюється дія закону; 3) за колом осіб, які підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні права і обов'язки. Початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ закону в дію і припинення дії закону. Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юри­дичної сили. Закон ...