Search:

Мусульманське право в сучасних правових системах загальна характеристика

У законах і кодексах, прийнятих у сфері регулювання кон­ституційних, адміністративних, цивільних, кримінальних, про­цесуальних та інших правових відносин багатьох країн, норми мусульманського права поступилися місцем нормам, запозиче­ним із континентального або загального права.

Некодифікованими залишалися питання сімейного права і осо­бистого статусу в широкому розумінні. У Туреччині навіть Ци­вільний і Цивільний процесуальний кодекси (опубліковані в 1870 і 1876 pp. відповідно за назвою «Мессель») не торкалися питань особистого статусу, а також сімейного і спадкового права. У Сау­дівській Аравії спроба короля Ібн-Сауда (1927 p.) створити схожий кодекс мусульманського права на основі доктринального викладу Ібн-Таймою зустріла неприйняття з боку опозиції.

І все ж наприкінці 20-х — на початку 30-х років XX ст. в ісламських країнах були проведені правові реформи, що стосу­валися сімейного і спадкового права. Проте загальна активність арабських країн у реформуванні цієї сфери відносин припадає на період після Другої світової війни, коли процес кодифікації в цілому посилився. Кодекси особистого статусу були прийняті в Сирії, Тунісі, Марокко, Єгипті, Йорданії, Іраку, Південному Йємені. В Алжирі законодавче реформовано режим опіки та ін­ститут безвісної відсутності. Вплив західноєвропейської право­вої традиції на колись-то ортодоксальні сфери мусульманського права істотно похитнув його непорушність. У Туреччині в ре­зультаті проведених реформ континентальне право практично витиснуло мусульманські правові норми.

Панування за нових часів ідеї модернізації на західний зра­зок замінилося наприкінці XX ст. черговою хвилею ісламізації. Про це свідчить норма Конституції Ісламської Республіки Іран 1979 p. (діє нині у редакції 1989 р.) про відповідність шаріату всього законодавства. В Ірані засновано своєрідний орган кон­ституційного контролю під назвою Опікунська рада. До її скла­ду входять світські та мусульманські юристи, які у 10-денний строк зобов'язані перевіряти закони, прийняті Ісламськими кон­сультативними зборами, на їх відповідність критеріям ісламу і Конституції.

У разі невідповідності закони повертаються до Зборів на пе­регляд, і лише в рідких випадках при цьому вважаються при­датними для введення в дію. Ісламізацією відзначене навіть кри­мінальне право Ірану. Однак вторгнення в ісламські правові системи закону як основного джерела права за прикладом конти­нентальних держав перетворилося на незворотний процес.

Отже, за допомогою закону державою санкціонується як до­ктрина, принцип, так і норма мусульманського права.

Особливості судової системи

В основі мусульманського правосуддя лежала легенда про Магомета, який спочатку особисто розглядав майже всі спори між членами мусульманської общини, а також між мусульмана­ми і немусульманами. Згодом він доручав відправлення право­суддя в провінціях намісникам. За тих часів ісламські країни не знали спеціально призначеного звільненого судді. Спадкоємці Магомета як глави держави також тримали верховну судову вла­ду в руках, доручаючи намісникам розв'язувати конфлікти між мусульманами. Намісники, у свою чергу, нерідко передоручали цю роботу спеціально підібраним особам — знавцям права. По­ступово оформився самостійний державний апарат — суд, склад якого затверджувався володарем, а потім верховним суддею, який діяв від імені володаря. На цей період припадає правління дина­стії Аббасидів (750-1258 pp.). Вже тоді судді екзаменувалися на предмет знання мусульманського права, їх діяльність контролю­валася верховним суддею.

Мусульманські країни з часу правління династії Аббасидів створили дуалістичну судову систему, яка збереглася до другої половини XIX ст. її складали два види судів:

— «суди каді», що здійснювали правосуддя відповідно до мусульманського права. Вони зверталися до релігійної совісті віруючих і розраховували на добровільне виконання ними судо­вих рішень;

— «відомства скарг» — суди, що діяли на основі звичаїв і пра­вових розпоряджень (регламентів), установлених владою. Діяль­ність «відомств скарг» не додержувалася суворих норм мусуль­манського права. Ці суди спиралися на силу державного при­мусу.

Порядок розгляду справ у судах мав свої відмінності. Суди світської спрямованості («відомства скарг») використовували заборонені мусульманським правом види доказів, наприклад, показання, одержані під катуваннями. Вони могли примусити сторони до мирної угоди, викликати свідків за власною ініціа­тивою і привести їх до присяги, відкласти винесення рішення до остаточного розгляду питання і встановлення істини та ін. Сфера повноважень судів каді була вужчою, ніж у «відомств скарг». Ще з XVI ст. із відання каді були вилучені торгові спори.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Подібні реферати:

Поняття і ознаки демократії

Слово «демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецької означає «владу народу». У ранній період свого існування в Давній Греції демократія розумілася як особ­лива форма або різновид організації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії, тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, що користу­ються рівними правами на управління державою. Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися кращі уми людства, ...

Японське право. Джерела права сучасної Японії. Система права сучасної Японії

Поняття японського права і особливості його формування Японське право — це сукупність моральних, релігійних і пра­вових норм, яка склалася на основі стародавньокитайських ре­лігійно-філософських концепцій, власних звичаїв, рецепції іно­земного (американського та романс-германського) права. Незважаючи на відокремлене становище і значне поширен­ня звичаїв, традицій і ритуалів, Японія з перших днів своєї істо­рії перебувала під впливом іноземних культур. Правда, активне сприйняття всього нового і корисного не завжди критично ...

Поняття, ознаки і види правової поведінки. Поняття і ознаки правопорушення. Склад правопорушення

Правова поведінка — це соціальна поведінка особи (дія або бездіяльність) свідомо вольового характеру, яка є врегульова­ною нормами права і спричиняє юридичні наслідки. Юридичне нейтральна поведінка не є правовою. Правова поведінка — форма вияву свободи особи. Правовій поведінці властиві такі ознаки: 1) має соціальне значення як соціальне корисна (правомірна поведінка) або як соціальне шкідлива (правопорушення), що позначається на стані суспільних відносин у ході соціального розвитку; 2) має зовні виражений характер у ...