Search:

Історико-архітектурний огляд Візантії

Християнські храми усім своїм виглядом повинні були нагадувати про інший світ, де незримо є присутнім Господь і де матеріальний початок підлеглий духовному. Усе це з'явилося причиною сильної відмінності середньовічних християнських храмів від античних язичеських. Розходження між ними підсилювалося і характером зображень, що прикрашала ті й інші храми. Протиставлення духовного початку матеріальному наклало свій відбиток на середньовічні живопис і скульптуру і на прийоми синтезу цих мистецтв і архітектури.

Дуже велике значення для додавання і розвитку візантійської культури мало православ'я. Його відмінну рису складає більш людяний характер у порівнянні з західноєвропейським католицтвом.

В архітектурі протилежність католицтва і православ'я виражалася в контрасті, що існував між базилікою і центричним будинком. У західноєвропейській базиліці усе спрямовано до основної мети ( до апсиди, до вівтаря, до абстрактного божества, якого людина повинна слухатися і боятися. У візантійському ж храмі людини оточує центрична купольна композиція, зв'язана з найдавнішою традицією житлового будинку, де посередині містилося вогнище, навколо якого збиралася родина.

Крім того, на вигляді храмів відбилося і те значення, що вони одержали в середні століття в державному і громадському житті. Соборний храм столичного міста був для людей того часу архітектурним утіленням могутності і величі держави. Про значення менших міст повинна була говорити архітектура їхніх соборів. Такий же характер носили і собори великих монастирів. Храми менших монастирів і парафіяльні міські і сільські церкви були, зрозуміло, скромніше і по розмірах і по архітектурі. Але іноді невеликі розміри таких церков відшкодовувалися добірністю і багатством їх зовнішньої і внутрішньої обробки. Звичайно це бувало в тих випадках, коли церква будувалася представниками знаті, прагнув своєю будівлею прошарком прославити себе і свій чи рід об'єднаннями городян, ремісників і купців, що суперничали з феодалами в завоюванні впливу на соціально-політичній арені.

Візантійська міська забудова.

До кінця існування візантійської імперії в ній продовжували жити традиції античного містобудування. Особливо це було виражено в Константинополеві. Тенденція до регулярного планування помітна аж до пізньовизантійського періоду.

Вже в раньовизантийський період у міському ансамблі проявилася централізація, що відбивала ведуче початок візантійської держави. Вулиці сходяться до центра міста, у якому головне місце займає собор.

Дуже велике значення для візантійського міста мали оточуючі його могутні фортечні стіни, що обумовлено історичними передумовами життя Візантійської імперії, що постійно знаходилася під погрозою нападу варварів. Стіни багатьох візантійських міст, особливо Константинополя, являли собою архітектурні спорудження, що впливали на розвиток зодчества.

Порівняно мало відома житлова забудова візантійських міст. Можна затверджувати, що в рядових міських житлових будинках переважало вільне планування чисто утилітарного характеру. Система візантійського палацу являла собою розвиток звичайного житлового будинку. Найбільш видатні багаті будинки і палаци мали на фасадах, що виходять на головні вулиці, колонади, що несли перекриття над тротуарами.

Особливим типом архітектурного ансамблю були візантійські монастирі. Найбільш своєрідними були заміські монастирі, що звичайно представляли собою фортечні ансамблі. Основними їхніми будинками були житлові і господарські будівлі ченців, що примикали до фортечних стін, а в центрі містилися храм і трапезна.

Характер візантійської культури яскраво проявився в перевазі у візантійському зодчестві храмових будівель. Типи візантійських церков були дуже різноманітні і розвивалися по окремих історичних періодах. Найбільш видатними типами є: купольна базиліка, перестильний тип церкви, церкви, перекриті куполом на восьми опорах і хрестокупольні будівлі. В усіх цих архітектурних типах панував купол над амвоном, що перекривав центральну частину будинку, до якої примикає вівтар в апсиді. Центральна частина оточена додатковими приміщеннями для присутніх при богослужінні.

Візантійські архітектори прагнули по можливості полегшити стіни і стовпи. Вони робили великі прорізи і зв'язували в такий спосіб інтер'єри з зовнішнім простором. Окремі частини інтер'єра завжди були органічно зв'язані в одне компактне ціле. Що ж стосується храмових інтер'єрів, незважаючи на великі прорізи і гарну зв'язаність із зовнішнім простором, вони завжди трактовані як особливий світ. Церковний інтер'єр — символічне зображення всесвіт. Така інтерпретація одержала додаткове наочне вираження й у живописі. Характер зображення фігур і сцен впливав і на простір інтер'єра, додаючи йому вигляд, відмінний від реального простору природи.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Військові мости римлян на Україні

На трьох горбах під знаками орла Ми кладемо прямі основи міста. Видноколом утомленим лягла Навколо нього далина імлиста. О горда певність дужої руки, Набряклих м'язів радісне щеміння І дух, бадьорий, гострий і п'янкий, Розколотого долотом каміння! Зайнявся ранок, вечір зажеврів - Горить червоно понад нами порох. І ждуть жінки із стравою мужів У білих, простих і важких уборах. А в сутінках, коли пора кінчать, Коли сурма усіх спочити кличе, Ще довго на риштованнях стоять Стрункі і невгомонні будівничі. Із ...

Традиційні млинарські споруди України

Млинарство в Україні має тривалу історію. Здавна зерно мололи на жорнах. Незрівнянно досконалішими й продуктивнішими за цей ручний пристрій були водяні млини та вітряки, що поширились на українських землях за середньовіччя. На думку науковців, водяні млини з'явилися трохи раніше од вітряків і відомі з часів Київської Русі (1). У XIX сторіччі їх будували на Гуцульщині, Бойківщині, Волині, Закарпатті, менше - на Наддніпрянщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі. Для України характерні два типи водяних млинів - стаціонарні ...

Пам’ятки архітектури Київської Русі

Окинувши оком збережені до нас пам’ятки архітектури – дерев’яної у мурованої, різьби, малярства й т.зв. ужиткового мистецтва, переконуємося, що, незважаючи на дуже корисні гопелітичні умови нашого історичного життя, були ми народом творчим і самобутнім, а рівночасно незвичайно чутливим на сторонні культурні випливи. Чужі зразки сприймали, не хапаючись за “останні крик моди”, але з розвагою пристосовували до своїх культурних вимог і естетичних потреб ті з них, що не були запереченням нашої мистецької волі, природи й ...