Search:

Єдність та диференціація в правовому регулюванні праці

Реферати » Трудове право України » Єдність та диференціація в правовому регулюванні праці

Однією з особливостей трудового права є застосування принципу єдності й диференціації в правовому регулюванні праці. Відповідно норми трудового права поділяються на дві групи:

1) загальні норми, які поширюються на всіх працівників;

2) спеціальні норми, які поширюються на окремі кате­горії працівників (неповнолітніх; жінок; інвалідів; праців­ників, зайнятих на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці; осіб, котрі працюють у районах з особливими природними географічними та геологічними умовами тощо).

У співвідношенні загальних і спеціальних норм вира­жається єдність і диференціація трудового права. Принцип єдності виявляється в загальних нормах, а диференціація — в спеціальних. Загальні норми обов'язкові для всіх влас­ників або уповноважених ними органів, їх може бути зміне­но тільки в бік поліпшення становища працівників порівня­но з чинним законодавством. Спеціальні норми конкретизу­ють загальні, доповнюють їх, а в деяких випадках встановлю­ють вилучення із загальних норм. З розширенням договір­них засад у регулюванні трудових відносин зростає число спеціальних норм у соціально-партнерських актах — угодах на всіх рівнях і колективному договорі, а також у ло­кальних нормативно-правових актах.

Диференціація правового регулювання праці за категорія­ми працівників проводиться різними правовими способа­ми: шляхом включення в загальні законодавчі акти про працю спеціальних положень стосовно тільки певної групи праців­ників (наприклад, в КЗпП України є окремі глави "Праця жінок", "Праця молоді"), прийняття особливих нормативно-правових актів, що розповсюджуються тільки на ту або іншу категорію працівників (наприклад, постанова Кабінету Мініс­трів України від 11 серпня 1995 p. №648 "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах"; Рекомендації про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 p. №7 та ін.).

В окремих випадках — шляхом виключення можливості застосування деяких загальних норм законодавства про працю до певних категорій працівників (наприклад, на державних службовців не поширюється норма про заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку (ст. 11 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"), оскільки ст. 23 Закону України "Про державну службу" встановлений граничний вік перебування на державній службі — 60 років для чоловіків і 55 років для жінок (ці обмеження не поши­рюються на осіб, які обрані на виборні посади відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні")). Тобто мова йде не тільки про "позитивну" диференціацію (встановлення пільг, переваг, додаткових гарантій тощо), а й про "негативну" (встановлення деяких обмежень, вилучень з чинного законодавства про працю відносно окремих категорій працівників).

Диференціація виявляється у встановленні особливостей прийому і звільнення окремих категорій працівників, регу­лювання робочого часу і часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці; додаткових підстав припинення трудового до­говору, посиленні дисциплінарної і матеріальної відповідаль­ності та в інших особливостях.

Важливим є питання про критерії диференціації. Дифе­ренціація — це шлях або до пільг, або до обмежень, тому дуже важливо визначити її об'єктивні критерії. Так, B.I. Про­копенко називає такі критерії: відношення працівника до майна підприємства, установи, організації; національна при­належність засобів виробництва (майно підприємства); при­належність підприємства до державної форми власності;

суспільна значущість трудової функції, що виконується пра­цівником; особливі природні географічні та геологічні умо­ви; умови підвищеного ризику для здоров'я; тривалість стро­ку дії трудового договору (тимчасова чи сезонна робота);

можливість укладення контракту, коли це передбачено зако­ном; соціально-демографічні критерії (див. Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма "Консум", 1998. — С. 84). Вважаємо, що цей перелік слід доповнити таким критерієм як особливий характер праці. Йдеться про особливості регулювання трудових відносин окремих кате­горій працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нер­вово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, та праців­ників з ненормованим робочим днем.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Особливості методу трудового права в умовах формування ринкових відносин

Якщо при характеристиці предмета трудового права не­обхідно визначити, що або яке коло суспільних відносин ре­гулює дана галузь права, то метод трудового права відпові­дає на питання, як, якими способами, засобами проводиться це регулювання. Метод галузевого правового регулювання (метод галузі права) — це сукупність заходів, способів і форм вираження специфічних регулятивних властивостей і функцій, притаманних нормам даної галузі (Нерсесянс B.C. Общая теория права и государства. Учеб. для юридических вузов и факультетов. - ...

Соціальне партнерство в Україні, поняття і загальна характеристика

У сучасний період в Україні відбуваються процеси, які можна визначити як формування колективного трудового права. Кризовий стан економіки загострив потребу суспіль­ства досягнути соціального балансу між найманими праців­никами, власниками (роботодавцями) і державою. Зараз на­очно видно, що правовими засобами індивідуального трудо­вого права, в якому основними суб'єктами виступають інди­відуальний найманий працівник і окремий роботодавець, не вирішити нагальних проблем. На перший план виходять, умовно кажучи, ...

Поняття трудової дисципліни та методи її забезпечення

У літературі поняття дисципліни праці як правової кате­горії розглядається в чотирьох аспектах: як один з основних принципів трудового права; як елемент трудового правовідношення; як інститут трудового-права; як фактична поведінка, тобто рівень дотримання усіма працюючими на виробництві дисципліни праці. Як інститут трудового права трудову дисципліну потрібно розуміти як сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обо­в'язки працівників і власника або уповноваженого ним ...