Search:

Наукове мислення та його структура

Реферати » Наукознавство » Наукове мислення та його структура

Вже на рiвнi розгляду побутової дiяльностi окремого iндивiда знаходимо, що знання, у яких вiдображенi властивостi природи, не використовуються безпосереднiм чином на практицi.

У практичнiй дiяльностi використовуються тiльки знання конкрет­­­ного способу дiї. Тобто, вiдкриваючи корисну властивiсть навко­­­лишнього свiту, людина вносить змiни в уявний план дiяльностi. При цьому змiнюється перш за все сама людина, перетворюючись на таку, що тепер знає спосiб досягнення своєї мети та вносить корективи у свою дiяльнiсть.

Отже, знання про навколишнiй свiт пов'язанi з конкретним планом дiй (алгоритмом, технологiєю) процесом мислення, який опосередко­­­вує собою як форми практичної дiяльностi, так i форми пiзнання. "Знання нової властивостi, одержане тим чи iншим шляхом, викорис­­­товується безпосередньо мисленням, а не практичною дiяльнiстю"[15. -с.102]. У практицi застосовується тiльки створений за допомогою мислення новий алгоритм, нова технологiя, новий спосiб досягнення мети.

Таке тлумачення мiсця мислення дозволяє пояснити: чому пiзнан­­­ня, розвинуте до наукових форм, лише опосередковано пов'язане з практичним життям суспiльства, спецiальним процесом технологiчного застосування знань?; чому перед людиною, зайнятою пошуком шляхiв вирiшення практичних проблем, можуть поставати чисто гносеологiчнi питання?; чому вiдкритий науковцями природний процес, застосований у практицi, було знайдено та осмислено саме при вирiшеннi науко­­­вої, а не практичної проблеми? Тут, мислення складає здатнiсть лю­­­дини уявно вирiшувати усвiдомленi суперечностi, проблеми та за­­­дачi. У свою чергу мислення для цього озброєне специфiчними засо­­­бами та способами - знаннями.

Емпiрично спостерiгається, що з iсторичним розвитком суспiльст­­­ва вдосконалюються способи i засоби мислення, цiлеспрямована змiна яких перетворюється у вiдносно самостiйну iнтелектуальну дiяльнiсть зi своєю внутрiшньою структурою, зi своїми стало повто­­­рюваними моментами.

Знанням притаманнi деякi iстотнi властивостi, що вiдрiзняють їх вiд iнших продуктiв людської дiяльностi.

По-перше, знання достатньо отримати один раз, пiсля чого воно лише передається. I хоча кожна людина, яка сприймає вже "вiдкри­­­те" для суспiльства знання вперше самотужки вiдтворює в уявленнi систему зв'язкiв визначень в судження, нею здiйснюється лише фор­­­мальний синтез визначень. Ряд знань, що використовувалися ранiше для отримання нового знання, при передачi знань випускається.

По-друге, знання, коли вони сприйнятi та використанi, не зника­­­ють "фiзично", а залишаються в пам'ятi, можуть бути вiдтвореними в уявленнi необхiдну кiлькiсть разiв у зв'язку з рiзними ситуацiями.

По-третє, не зникаючи "фiзично", знання може замiнюватися iншим знанням, що визначають поняттям "моральне старiння".

Оскiльки наведенi визначення можна пiдвести пiд iншi поняття, а не тiльки пiд поняття "знання" (наприклад, пiд поняття "iнфор­­­мацiя"), ми будемо розглядати їх не як основоположнi дефiнiцiї фе­­­номена, а як предмет безпосереднього аналiзу.

У свiй час, у статтi "Конструююче мислення i технологiчне вико­­­ристання науки"(1990) було визначено, що процес мислення можна розкласти на три складовi частини.

"1" Знання про рiзнi процеси, в результатi змiни яких виникають явища та подiї, що не iснують без цих процесiв.

Те, що для мислення предметом розгляду виступають саме процеси, не є очевидним. Тому пояснимо на класичнiй для будь-якого аналiзу процедурi порiвняння дану специфiку мислення. В операцiї порiвнян­­­ня аналiтично виокремлюються ознаки, наявнiсть котрих у предмета свiдчить про присутнiсть чуттєво не сприйнятної властивостi. Пред­­­мети при цьому порiвнюються саме як моменти процесiв, у яких влас­­­тивостi реалiзуються, що фiксується у виглядi наявностi деякої взаємодiї. До даної взаємодiї увага привернута заздалегiдь, тобто предмети порівнювались в певному вiдношеннi, оскiльки два предмети реально можуть вступати в необмежену множину рiзних взаємодiй.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Вернадський В.І. - перший президент Академії наук

Народився Володимир Іванович Вернадський 12 березня 1863 р. Закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. У 1917-1921 рр. працював в Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій. Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції. Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, ...

Науково-методична та науково-дослідна робота викладачів

Державна політика в галузі освіти вимагає переосмислення та переоцінки застарілих уявлень, стереотипів щодо системи підготовки педагогічних кадрів. Одним з найголовніших завдань є відродження і подальша розбудова української національної школи, утвердження орієнтації молоді на формування таких якостей особистості, як почуття власної гідності, віри в свої сили, бажання кращою працею домогтися кращого життя, а не пасивно очікувати його. Вирішення цього завдання вимагає піднесення загальної і професійної культури педагогічних ...

Конвенціональна реконструкція основоположень висновків у науці

Визнання "пiзнавальностi природи" супроводжується в Пуанкаре чи­­­сельними зауваженнями i обмеженнями. Вiн вважає, що наука "може осягнути... не речi самi по собi, як думають наївнi догматики, а лише вiдношення мiж речами; i поза цими вiдношеннями немає пiзна­­­ваної реальностi"[3. -с.268]. Проте, це твердження частково спрос­­­товується iншим висловом самого Пуанкаре: "Сказати, що наука не має об'єктивної цiнностi, тому що ми взнаємо за нею тiльки вiдно­­­шення, означає розмiрковувати ...