Search:

Наукове мислення та його структура

А усерединi чого ж спiввiдносяться мiж собою такi феномени, як уявлення та матерiальний предмет? Чи є щось "третє", по вiдношенню до якого вони "одне й те ж саме" (незважаючи на всi свої очевиднi вiдмiнностi)? Невже саме це i називають "практикою"? Якщо такої загальної основи, що рiзними способами виражається i в думцi, i в речi, немає, то мiж ними неможливо встановити нiякого спiввiдно­­­шення.

Фактично, вперше дана проблема чiтко була сформульована "голов­­­ним об'єктом" постмодернiстської критики Рене Декартом. Оскiльки з причини вiдсутностi просторової межi думка не може "обмежити" про­­­тяжну рiч, а рiч - iдею, уявлення не спроможне взаємодiяти з про­­­тяжною рiччю, а рiч - з думкою, кожна з них знаходиться у власнiй сферi буття. У Декарта це виражено наступним чином: "Мислення i протяжнiсть суть двi рiзнi субстанцiї, а субстанцiя є те, що iснує i визначається тiльки через самого себе, а не через "iнше""[21. -с.36].

У свiй час I.Кант поставивши собi за мету виявити тi iстини, якi нi в кого не викликали б сумнiву, хоча б ними й нехтували з-за їх банальностi, переконався, що таких iстин не так вже й багато: ряд загальних положень логiки, сформульованих, по сутi, ще Аристотелем та його прямими послiдовниками. Тобто, всi теоретики мислили у вiдповiдностi до певних правил логiки. Однак, кожний раз маючи справу з "приписуванням" предмету окремої властивостi, доводить­­­ся постiйно виходити за межi суто логiчних правил, бо використання правил спирається на певне обґрунтування, яке не має чистого фор­­­мально-логiчного характеру. Ще античнi скептики цю обставину вiдзначили положенням про вiдсутнiсть доведення: "доведення завжди потребує критерiя, щоб бути твердим та непохитним, а критерiй ­­­доведення, щоб бути вiрним, бо не може бути вiрного доведення, як­­­що йому не передує вiрний критерiй, так само, як не буває правиль­­­ного критерiю без доведення"[22. -с.230]. Будь-яке засноване на емпiричних даних поняття завжди знаходиться пiд загрозою спросту­­­вання з боку досвiду. Як слушно зазначив Гадамер "Досвiд... є досвiд людської обмеженостi. Досвiдчений той, хто пам'ятає про свою обмеженiсть, той. хто знає, що час i майбутнє йому не пiдвладнi"[23.-с.420].

Разом з тим, як вiдомо, люди використовують й iншi поняття, котрi носять всезагальний i необхiдний характер самi по собi, безвiдносно до мiнливої емпiрiї. Наприклад, розгляд трикутникiв та квадратiв у геометрiї не має нiякого вiдношення до нашого ро­­­зумiння властивостей кола та елiпса, оскiльки у визначеннi поняття "коло" входять лише такi предикати, якi строго описують межi лише даного роду фiгур, межi, якi не можна переступити, не переходячи у iнший рiд об'єктiв нi емпiрично, нi логiчно. Такi поняття передба­­­чають предикати, змiнити i усунути котрi неможливо без усунення суб'єкта судження нi в наявному, нi в майбутньому, анi в будь-яко­­­му "усякому можливому" досвiдi. Отже, використовуючи тезу "всi тiла є протяжними", ми з необхiднiстю повиннi погодитись з тим, що у разi iснування iнших "дивних" "тiл" вони в поле нашого досвiду потрапити нiколи не зможуть, бо не вiдповiднi поняттю "тiло".

Тому загальнi просторово-часовi визначення речей (математичнi, для прикладу) виводяться з-пiд емпiричної загрози з боку спросту­­­вання усяким можливим досвiдом, адже вони самi є визначеннями можливого досвiду. Природа таких понять "апрiорна", тобто аксiома­­­тична.

Якщо по вiдношенню до процесу мислення загальнi схеми синтезу понять аподиктичнi, бо iнакше мислити неможливо, то по вiдношенню до змiсту мислимого, до тiла яке мислиться, вони випадковi. А вiдповiдно й уявлення, що ґрунтується на здiйсненнi синтезу, є ви­­­падковим. Таким чином, цей синтез здiйснюється у довiльнiй, i в цьому розумiннi - "слiпа" дiяльнiсть "продуктивної сили уявлення". Отже, спосiб, яким можна побудувати трикутник (трапецiю, коло та тощо), є мислимо-всезагальним i мiстить у собi принцип перевiрки уявлення на вiдповiднiсть встановленому мисленням правилу мислен­­­ня.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Подібні реферати:

Проблема реконструкції наукового знання

"Усi" прагнуть - "розумiти". Це виявляє себе не тiльки в загальних інтерпретаціях соцiокультурних текстiв, а й в процесi студiювання наук та здiйснення наукового дослiдження. Розробка фе­­­номенологiї розумiння, онтологiї розумiння, герменевтики розумiння найбiльш помiтнi філософські ознаки цього прагнення. Однак, здебiльшого не звертається увага, що саме усвiдомлення наявностi "нерозумiння" важить значно бiльше нiж аналiз прикладiв ро­­­зумiння. Нескладно виявити, що коли в науках ...

Етичні норми та цінності науки

Сутність науки і по сьогодні залишається не до кінця відкритою. Кожен трактує її по-різному. Що стосується питань про етичні норми та цінності науки, так і тут не має єдиного підходу у їх розкритті. Однак неможливо заперечити той факт, що наука на сьогоднішній день суттєво вплинула і впливає на життя сучасного суспільства. Друга справа – як саме наука впливає і які досягнення вона несе? Багато її відкриттів і технічних нововведень пригнічують і лякають сучасну людину, особливо коли мова йде про майбутнє. І це не дивно. ...

Науково-методична та науково-дослідна робота викладачів

Державна політика в галузі освіти вимагає переосмислення та переоцінки застарілих уявлень, стереотипів щодо системи підготовки педагогічних кадрів. Одним з найголовніших завдань є відродження і подальша розбудова української національної школи, утвердження орієнтації молоді на формування таких якостей особистості, як почуття власної гідності, віри в свої сили, бажання кращою працею домогтися кращого життя, а не пасивно очікувати його. Вирішення цього завдання вимагає піднесення загальної і професійної культури педагогічних ...