Search:

Моє село – Серафинці

Березів Косівського району або ж навпаки, прийшли звідти до нашо­го села.

Нема сумніву, що вихідці з Серафинців були серед повстанців Мухи, а під час національно-визвольної війни 1648 року, коли Городенка повстала проти польської займанщини, брали участь у загонах Семена Височана.

У 1772 році відбувся перший поділ Польщі між Австрією, Росією і Прусією, внаслідок якого Галичина відійшла до Австро-Угорської імперії й стала називатися Королівством Галіції й Володимирі!'. Пра­вив ним цісарський намісник. Край був поділений на повіти, якими керували старости.

Не можна сказати, що життя галицької спільноти дуже поліпши­лося, та все ж цісарські реформи принесли деяке полегшення.

А загалом Галичина була колоніальним придатком Австро-Угорської імперії, яка мало дбала про соціально-економічний розви­ток краю. Промисловість тут розвивалася слабо, 60 відсотків її стано­вили дрібні майстерні, в яких працювали до 10 осіб.

Цукрові буряки з галицьких ланів вивозили переробляти до Австрії, а перший цукровий завод у Галичині збудували в Ходорові лише 1913 року.

Зате широко розвивалося горілчане виробництво. На території Городенщини працювали три ґуральні: в Городенці, Ясенові-Пільному і Гвіздці. Кожне мале село мало корчму, а великі села - і по 2-3.

Не в кращому стані перебували й земельні відносини. Після скасу­вання панщини 1848 року краща частина сільськогосподарських угідь належала поміщикам, гірша - селянам, зате податки за землю для селян були в два й більше разів вищі за поміщицькі.

Аналогічне становище було й у Серафинцях. Кращі сільськогос­подарські угіддя Заокіп, Заперевід, Шнури, Заставки, Рудки й Реґівки належали магнатам Потоцьким, які передали село у віно графові По-пінському, а відтак в оренду Зільберам і Зейдманам. У ХУІІ-ХУПІ сто­літтях деяку частину земель - Заокіп, Заперевід, Шнури, Реґівки, Купиня - розпродали біднішим шляхтичам і селянам, бо орендарі господа­рювали погано.

У селі працювали невеликі цехи та майстерні, що виготовляли зна­ряддя праці й переробляли сільськогосподарську продукцію: млини, кузні, олійниці, поташня.

На Юрківці на річці Червоній був Петрів млин, а поблизу Лева­ди - Базів млин. Після Першої світової війни в центрі Вознесенського кута працював ще й третій - Курчаків механічний млин, але через відсутність палива він часто простоював, і селяни перестали користу­ватися його послугами. Тому власник перевіз свій млин у Тишківці, де він працював до Другої світової війни, а два водяні ще довго обслуго­вували селян, і лише в 30-х роках дехто став возити зерно до великих удосконалених млинів, збудованих у Городенці й у селі Далешевому, бо тут збіжжя відразу міняли на борошно.

У сільських олійницях Козаченка, Бучовського, Крижанівського, Безмутька видобували олію з соняшнику, яка поряд зі свинячим смаль­цем була основним продуктом забезпечення людей жирами.

В олійницях, як і в млинах, завжди було завізно, лише в Петрів­ку, коли більшість селян жила надголодь, вони частково простою­вали.

До старих промислів села належала й поташня, збудована ще на­прикінці XVII століття й тривалий час давала непогані прибутки. Коли ж дерева, що росли поблизу неї, були вирубані, а довозити ліс здалеку стало невигідно, підприємство занепало й у середині XIX століття пе­рестало працювати.

Велике значення для села мали кузні: Гуцулякова, Бачинського, Скібінського, Маркевича, Хотинського, Дзідикевича. Тут кували все сільськогосподарське знаряддя від сапи до плуга, коні, вози, замки, ро­били цвяхи, огорожі та ще багато іншого. Був навіть випадок, коли в кузні Гуцуляка виробляли фальшиві польські монети номіналом по два злоті.

Наприкінці XIX століття на полях Городенського повіту з'явили­ся проектанти-землеміри, щоб підготувати проект залізничної колії Де-лятин - Коломия - Стефанівка через серафинецькі поля. З Городенки планувалося провести залізницю полями й урочищами Жолоби і Зас­тавки. Мала вона пролягти у ста метрах від хат Шлемкевича, Івана Боюка і Миколи Городецького, а далі полями понад Ставищем і По­тічками аж до межі з Буковиною. Однак поміщик із Ясенова Криштафович добився перепланування залізниці, а станція Ясенів-Пільний ста­на в майбутньому базою для його фільварку. За планами, що збереглися в архівах Львова, за станцією Ясенів-Пільний 1896 року на цент­ральній (цісарській) дорозі в напрямку Заліщиків, приблизно за два кіло­метри від Серафинців передбачалося спорудити станцію Бабин - Серафинці. Але й цієї ідеї не вдалося втілити в життя.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Моє село - Прокурава

ПЛАН І. Вступна частина. Походження назви села. Географічне розміщення. Історичні документи, які засвідчують про походження села. ІІ. Основна частина. Розвиток побуту. Розвиток культури й мистецтва за час існування села від ХVІІ ст. До сучасного періоду. Видатні люди села і їх участь у розвитку с. Прокурати. Участь односельчан в політичному і громадському житті. Народні умільці села. ВСТУПНА ЧАСТИНА. Село Прокурава, Косівського району, Івано – Франківської області розташоване в мальовничому куточку Карпатських гір. ...

Опис символів (герби, прапори) міста Острога

План Вступ. 1.Корткий огляд історії міста. 2.Символи Острога, минуле і сьогодення. Висновок. Місто Острог має давню і славну історію. Не кожний обласний, а тим більше районний центр України може порівнятись до історії Острога. Знахідки, виявлені при археологічних дослідженнях, засвідчують, що територія теперішнього міста була заселена ще в епоху енеоліту (4-3 тисячоліття до н.е.). Сама назва міста має чимало легенд. Події, які відбувалися в ньому, теж оповиті легендами. Зупинимося на одній – походження назви Острог. ...

Історія села Ліски

Назва села Ліски походить від лісів, які його оточували з усіх сторін. Ще до цього часу на сході села простягається так званий Гулецький ліс, який через видолинки сіножатей тягнеться аж до Гільча, Хохлова та Жнятина. На заходів від урочища Зарудки ліс тягнеться аж до Переводова і Липина, з назвами Чепич, Середній горб та Задовга. Село поділялося на кутки з назвами: Дворк, Гнилий кут, Бабинка і наймолодша частина – Суховоля. Із Суховолі в село (Гнилий кут і Бабинку) вело глибоке провалля і господарів по ліву сторону звали ...