Search:

Моє село – Серафинці

Прибутки дозволили подумати і про соціальний розвиток села. В той час було здійснено такі заходи:

добудовано дитсадок за типовим проектом;

споруджено стадіон;

реставровано два млини;

збудовано дві крамниці на обох кутах;

електрифіковано село.

Будівництво в колгоспі й у селі велося під керівництвом майстра Миколи Бачинського та його помічників Амброзія Галущака, Івана Бачинського, Романа Жугаєвича, Миколи Галущака, Василя Онуцького.

У 1966 році Івана Січкаря перевели на роботу в районне управлін­ня сільського господарства райвиконкому, а колгосп очолив Лука Стефаник. За його головування зросли врожаї, перейшли на грошову оплату праці, збудували нове приміщення школи, зернові склади, їдальню для механізаторів.

Наступного року Луку Стефаника перевели на роботу в колгосп «Маяк», а головою колгоспу «17 вересня» став Василь Гнатчук. Уро­жайність зернових тепер становила 42-45, а цукрових буряків - 400 цент­нерів з гектара.

У 1967 році відкрито новозбудований Будинок культури, цегель­ний завод, упорядковано сільські дороги.

У 1970-му колгосп «17 вересня» об'єднали з колгоспом «Маяк» (Городенка). Головою об'єднаного господарства став Лука Стефаник. У Серафинцях був створений відділок № 1, а новий колгосп назвали «Ленінським шляхом». Керівником серафинського відділку став Василь Миленький (1970-1974), а після нього відділком керували Василь Гнат­чук (1971-1985) і Дмитро Яремович (1985-1990).

ХРОНІКИ СЕРАФИНЦІВ

Парохія Серафинці знана від 400 літ. Давніше серединою села вздовж річки Ямгорів проходив кордон між Туреччиною й Польщею. Частина Серафинців на східному березі річки належала до Туреччини, а на західному - до Польщі. На місці, де тепер стоїть парохіяльна цер­ква, на горбі, що здіймається над селом, височіла турецька вежа, за нею були вириті глибокі рови, а за тими ровами висипаний високий вал, на якім був споруджений турецький замок. Один із тих давніх ровів і досі перетинає парохіальне подвір'я. Турецькі сліди можна нині за­уважити на деяких прізвищах: Алімани, Буждигани, Яшани (дуже чис­ленна родина), Бурнадзи. Так само про давнішнє турецьке панування свідчать деякі деталі місцевого одягу. Приміром, старі жінки ще доте­пер носять турецькі червоні фази на головах.

Через часті прикордонні сутички й напади люди покидали рідні краї, й у ХУІ-ХУП століттях чисельність їх дуже зрідла. Доперва у XVIII віці канівський староста Микола Потоцький спровадив з України, де тоді була Руїна, і люди тікали світ за очі, багато колоністів, надав їм землі та козацькі «вольності», себто звільнив від панщини. Відтоді з'явилися в нас Чайковські, Велигорські, Крижановські, Топольницькі, Бачинські, Онуцькі, Островські, Рогожинські, Войцеховські, Кнігиницькі, Рома-новські, Скавронські, Бережанські, Березовські, Городецькі, Козаченки (численні), Петриченки, Курганевичі, Жугаєвичі, Шлемкевичі, Бурнадзи, Боюки, Подольські, Хошинські, Ілієвичі, Левицькі, Панічевські, Бу-човські, Лучицькі, Якимовичі, Яримовичі, Загаровські, Лазаровичі, Лу-кавецькі. Всі ці родини тепер дуже численні. З давньої галицької пан-щизняної людності лишились Атаманюки, Яківчики, Матійчики, Каба­ни, Петрини, Фалати, Русковолошини, Унгуряни, Бабії, Дейпуки, Козо-різи, Потягайли, Білоголовки, Ощипки, Діки, Гнатчуки. Цих родин знач­но менше, ніж переселенців Потоцького, які й досі зберегли риси, що їх подибуємо, приміром, на Полтавщині. Та й вдача цих українських ко­лоністів відмінна від вдачі мешканців інших сіл. Вони дуже любять хо­ральний спів, запальні, горді, надзвичайно прив'язані до грецького об­ряду й української національності, сварливі, хиляться до всього нового. Це і є образ теперішніх парохіян у Серафинцях.

Румунського походження Гривули й Унгуряни.

Микола Потоцький заснував тоді церкву Вознесіння і дав кошти на утримання пароха. Наприкінці XVIII віку двір переніс церкву і парахіальні будинки на те місце, де вони стоять тепер, бо турецький кор­дон тоді перемістився поза Буковину (за Австрії), а город, давній цвин­тар, місце, де була давня церква, загарбав собі, й дотепер там є двірські городи. З того постав був процес між парохом і двором, який закінчив­ся остаточно року 1818 не на користь парохії. Року 1866 вибудував па-рох отець Миколай Дебельський нові парохіальні будинки, а року 1882 парох отець Северин Литвинович побудував нову церкву перенесення Мощей св. Миколая. Парохіальні будинки відремонтовані в 1922 - 1923, а церква - в 1925-1926 роках.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Гетьманство Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький був першим і на жаль останнім в історії України ХІІІ – ХХ ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави. Важко переоцінити роль ...

Моє село - Прокурава

ПЛАН І. Вступна частина. Походження назви села. Географічне розміщення. Історичні документи, які засвідчують про походження села. ІІ. Основна частина. Розвиток побуту. Розвиток культури й мистецтва за час існування села від ХVІІ ст. До сучасного періоду. Видатні люди села і їх участь у розвитку с. Прокурати. Участь односельчан в політичному і громадському житті. Народні умільці села. ВСТУПНА ЧАСТИНА. Село Прокурава, Косівського району, Івано – Франківської області розташоване в мальовничому куточку Карпатських гір. ...

Сестри Марія та Ірина Лепкалюки

Рід Лепкалюків славився на підгір'ї здавна. Ще в ХІХ столітті старокосівський газда Костин Лепкалюк був відомий на всі гори не лише як умілий господар, а й як громадсько-політичний діяч. Маючи багато власних грунтів і навіть полонину, був розумним, чесним і справедливим. Тож недарма його обрали послом (по-теперішньому депутатом) до парламенту у Відні, де стійко захищав інтереси горян. Коли їхав туди, то завжди одягав свій святочний гуцульський одяг. Не позичав і відваги. Коли якось у віденській ресторації якісь ...