Search:

Моє село – Серафинці

Людність парохії невдовзі зросла так, що вже 1830 року засновано систематизоване сотрудництво, і тепер вона становить близько 3800 душ, однак через численну еміграцію до Канади й Америки зменшуєть­ся. Школа до року 1921 була чотирикласна й налічувала до 680 учнів, а тепер діє шестикласна школа, в якій працюють дев'ять учителів, а число дітей щораз зменшується і сего року становить 420.

Серафинці, 27 грудня 1926

II

Село Серафинці досить просторе і має вигляд довгого вужа зав­довжки близько 5 кілометрів. За статистикою від 1931 року, тут на­лічувалося 811 хат і 3454 мешканці. Площа села становила 3 квадрат­них кілометри.

Через дві третини села протікає потік Гуркало, який з'єднується з потоком Лімець, що тече від Городенки і протікає через третину Серафинців. Отже, село розташоване над двома потічками, які приносять йому багато користі.

Населення тут українське, але є й кілька польських родин, які до поляків не признаються. В загальному населення складається з 80 різних прізвищ. Із них половина закінчується на -ський та -ич. Два прізвища татарського походження (Болук й Алі). Татари вихрестилися і поодру­жувалися з християнками.

Село почало осідати десь близько 1500 року на південний схід від теперішнього і мало назву Ямгорів.

Під час татарського наїзду 1622 року воно було цілком знищене, лише декільком родинам вдалось уціліти. Мешканці ховалися поміж скель уздовж потока Гуркала.

Після татарського набігу село стало відбудовуватись у верхів'ї Гур­кала. Тут були початкові числа хат на чолі з центром тодішньої «куль­тури» - корчмою, яка мала перше число.

На полях височіли два кургани, на яких запалювали вогні при набігах татар. Від тих курганів взяли назву родини Курганевичів. Десь у тому місці, де тепер місцевий цвинтар, було турецьке посе­лення, сліди якого в формі черепків і пляшок знаходимо при копанні могил.

Назва села затрималася десь до року 1860, бо з того часу є кон­тракт купної села жидом Давидом Зільбером у графа Понінського року 1866, де фігурує назва Ямгорів. Є два варіанти зміни назви (дуже плу­тані й суперечливі та й навряд чи правильні). Перший. Стара церква стала валитися, і за переказа­ми, десь 1760 року недалеко від теперішньої церкви, заїхав у болото пан Ісидор Ільський і не міг звідти вибратися, тож борикаючись дав обітницю звести церкву, коли врятуєть­ся. Виїхавши з болота, побуду­вав церковцю на честь ангелів серафинів. Від того часу село розбудовується в напрямі цер­кви і прибирає назву Сера-финці. Все це містить наліт ле­гендарності. За даними сучасного краєзнавства, назва села походить із молдавського й означає «міняйло», тобто тут був пункт обміну грошей різних держав. Із тих часів маємо переказ, що близько 1760 року один із парохів мав дві доньки. До Ямгорова прийшли два богослови Іван і Михайло Шлемкевичі, які поженилися за парохових доньок. Один із братів виїхав зі села, а другий, Іван, одержав 14 моргів поля і дав початок роду Шлемкевичів.

Є ще одна версія походження Серафинців. У пана Каньовського, власника села, була кохана дружина Серафима, на честь якої й названо село. Стара церковця зникла, а на її місці збудовано другу, де парохами були отці: Баран, Плонський, Загайкевич, Каратницький, Бородайке-вич, Луцький. У 1882 році під проводом отця Литвиновича на місці старої церкви зведено храм, який стоїть до цього часу (сто років). Час­тина іконостасу намальована в ті часи, решта - пізніше. Приход був досить великий, мав 70 моргів поля.

Нова двоповерхова семикласна школа побудована в 1905-1906 ро­ках. Від 1850 до 1878 року діти вчились у старому приміщенні, де з одного боку була школа, а з другого - сільська управа. У 1880 році школу перенесли до ліпшого будинку. Відтоді її управителями були вчителі: Струк, Іжевський, Бачинський. Останній був сільським радикалом і підніс надзвичайно рівень культури села. Після Бачинського управителями були Лень, Дорожтнський і Юрчишин. З Австрії управління було українське, однак, починаючи від 180 до 1914 року за громадські справи треба було важко боротися. Двір не мав вплив на село, бо там жили жиди, які на одних із виборів зазнали поразки і більше в громадські справи не втручалися.

До 1850 року в селі керували дідичі та мандатори, які карали буками.

У селі часто бував класик української літератури Василь Стефаник. Він учився з Левком Бачинський у Коломийській гімназії. Про Левкову сестру Стефаник писав: “Євгенія Бачинська – то моя перша (біла) любов” Але одружитися з нею не зміг. І бідолашна дівчина 1897 року померла з суму та від хвороби.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Подібні реферати:

Тарас Мельничук

Мельиичук Тарас Юрійович народився 20 серпня 1939 року в селі Уторопи Косівського району Івано-Франківської області. Після закінчення десятирічки працював коректором районної газети «Ра­дянська Гуцульщина», далі — в Комі АРСР лісорубом, валовідбійником на Донбасі, служив у ла­вах Радянської армії. 1958 року вступає до Чернівецького дер­жуніверситету. На третьому курсі покидає навчання, їде по комсо­мольській путівці на будівництво Криворізького гірничо-збагачу­вального комбінату, далі — впро­довж двох років працює теслею на ...

Гетьманство Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький був першим і на жаль останнім в історії України ХІІІ – ХХ ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави. Важко переоцінити роль ...

Життя і творчість Василя Стефаника

В селі Русові недалеко від старовинного міста Снятина на Станіславщині (тепер Івано-Франківська обл.) в родині заможного селянина 14 травня 1871 р. народився Василь Стефаник. Хоча він був з заможної родини, але ніколи не цурався бідняцької дітвори і дитинство його пройшло серед них. Василь Стефаник і пас худобу з ними. Він дуже часто спілкувався з наймитами, які розповідали Василеві багато казок. Дуже любив пісні, що їх співали мати й сестра Марія. Коли підріс допомагав влітку у роботі дорослим, а після закінчення польових ...