Search:

Своєрідність творів Альбера Камю

Реферати » Література світова » Своєрідність творів Альбера Камю

Світова література багата на талановитих письменників-філософів. До них сміло можна віднести письменника-сучасника Альбера Камю. Його твори заслуговують на увагу та дослідження.

КАМЮ Альбер (1913–1960) - франко-алжирський письменник-романіст і політичний мислитель працював у жанрі фантастики та в інших жанрах художньої літератури в стилі екзистенціалізму, відкидаючи пуританські елементи, настільки очевидні в творах таких його теоретиків, як К’єркегор, Гайдеггер і Сартр, і натомість створюючи власний екзистенціалізм з гедоністичними елементами, закоріненими в елліністичному язичництві. Викладаючи центральну свою доктрину, що стосується абсурдності (l’absurdіt’eґ), або ірраціональності всесвіту без Бога чи якогось абсолютного морального закону, Камю заявляв, що він схиляється до південних або середземноморських ідеалів теплоти і щастя, а не до холодних і мертвотних ідеологій півночі.

Його особлива форма екзистенціальної етики спородила характерну форму екзистенціальної політики.

В одному із своїх ранніх есе – «Листі німецькому другові» («Lettre ` a un amі allemand», 1943) – він дорікає своєму німецькому приятелю за те, що той, виходячи із справедливого твердження про ірраціональність всесвіту, доходить висновку про те, що він мусить підтримувати явно ірраціональну політику Гітлера.

Камю стверджує, що на ірраціональність всесвіту краще відповідати створенням порядку для людства у формі правосуддя. Оскільки екзистенціалістським критерієм автентичності є дотримання моралі на ділі, а не на словах, Камю довершив цей висновок своєю діяльністю, спершу поїхавши в Алжир у ролі політичного журналіста, а після поразки Франції в 1940 році взявши участь у русі Опору.

Роман Камю «Сторонній» («L’etranger», 1942), який з’явився в період окупації, отримав схвалення Сартра, і після визволення мислителя вітали в Парижі водночас і як видатного письменника, і як героя руху Опору. Та незабаром Камю відмежувався від «північних» екзистенціалістів, які ставали дедалі більше прорадянськими і промарксистськими незважаючи на глибоку теоретичну прірву, яка розділяла екзистенціалізм і марксизм.

Камю звинувачував Сартра, Мерло-Понті, Симону де Бовуар та їхніх товаришів у тому, що ті спокусились емоційною привабливістю насилля та ідеологічного екстремізму. Він спростовував їхні доводи, закликаючи до «середземноморської» мудрості, поміркованості, терпіння. В есе «Міф про Сизифа» (1942) він зображає свого героя Сизифа, який робить одне і те ж знову і знову, проте не відчуває щастя.

Його найбільшим вкладом у політичну теорію є твір «Бунтівна людина» («L’Homme reґvolteґ», 1951), у якому він проголошує, що справжній заколотник є не революціонером – людиною, яка прагне повалити існуючий лад і побудувати новий світ, – але людиною, яка протистоїть несправедливості за допомогою виважених засобів, націлених на те, щоб покращити життя свого сучасника, а не погіршити його. Ця книга – це нескінченне благання про «поступові мирні соціальні перетворення», або ліберальну соціальну демократію як форму, сказати б, більш знайому Великобританії і Скандинавії, ніж будь-якій «середземноморській» країні.

А.Камю вважав, що наукові досягнення не наближають нас до пізнання людського сенсу буття, не дають відповіді на глибинні екзистенційні питанням для чого ми прийшли у світ і в чому сенс нашого буття поза самим актом біоло­гічного існування? Це ті екзистенційні питання, відповіді на які давала релігія, але, на думку Камю, відповіді ілю­зорні, що вже не можуть задовольнити «мислячу трости­ну» новітньої доби. Неспроможна дати відповіді на ці пи­тання й філософія, збиваючись на теологічні моделі, тобто приписування світові якоїсь вищої цілі, запрограмованої в об'єктивному ході речей.

Всі ці питання трактуються Камю в його першому ве­ликому філософському творі-есе «Міф про Сізіфа», який має підзаголовок «Етюд про абсурд». Камю проголошу­вав: «Поза людським розумом немає абсурду. Отже, разом зі смертю зникає й абсурд, як і все інше. Але абсурду немає і поза світом». Абсурд існує лише в «людському всесвіті», і виникає він із протистояння людської свідо­мості нерозумному й непроникному світові, з усвідомлен­ня закинутості людини в цей світ і її минущості. «Якби я був деревом чи твариною, - пише Камю, - проблема сенсу зникла б зовсім, бо я став би часткою цього світу. Я був би цим світом, якому я нині протистою всією моєю свідомістю, моєю вимогою волі. Нікчемний розум проти­ставив мене всьому творінню, і я не можу відмінити його розчерком пера». З цим усвідомленням дійсного місця лю­дини у світобудові з'являється відчуття абсурду, який і є її «метафізичним станом у світі».

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Проспер Меріме

Проспер Меріме народився 28 вересня 1803 р. в Парижі. Його батько був художником за фахом і винахідником за покликанням. Мистецьки обдарованою була й мати майбутнього письменника. До їхньої домівки часто приходили люди творчих професій. Вони цікавились усім, окрім політики. Хлопчик перейняв цю аполітичність і зберіг її протягом усього життя: Меріме не брав участі в політичному житті Франції, байдуже сприйняв усі революції, свідком яких став, а суспільні проблеми не відбилися в його творах. Замість цього він сконцентрував ...

Джордж Бернард Шоу

Джордж Бернард Шоу – видатний англійський драматург, критик, романіст і громадянський діяч, був ще одним представником “нової драми” наприкінці XIX – першої половини XX століття. Натхнений новаторством Г. Ібсена, він створив власну, цілком оригінальну театральну естетику – інтелектуальний проблемний реалістичний театр. Одним з улюблених засобів впливу Шоу на свідомість своїх читачів та глядачів був парадокс. У такий спосіб він аж ніяк не намагався заробити дешеву популярність. Письменник мав на меті зовсім інакше – змусити ...

Ж. Жене, С. Беккет, Е. Іонеско. Смерть в калюжі, або де починається абсурд

В театре абсурда идет представленье, И все в нем смешалось - и радость, и грусть. Там куклы, подвластны чьему-то веленью, Сложнейшие роли твердят наизусть. Нет в зрительном зале свободного места, Хотя Межпространство - огромный простор, А где-то, невидимый и неизвестный, За ходом спектакля следит Режиссер. На пьесу никто не напишет рецензий, Сценарий не будет отправлен в печать, И, хмурясь, не станет взыскательный цензор Ремарок и сцен из нее исключать. Героями движет порой благородство, Отвага и мужество, верность и честь, ...