Search:

Своєрідність творів Альбера Камю

Але абсурд береться Камю як вихідний пункт роздумів, на перший план в есе висувається питання про виходи із цього «метафізичного стану». Це питання вирішується ав­тором категорично. На його думку, існують тільки два виходи із стану абсурду, універсального безглуздя: фізич­не самогубство, тобто знищення того, хто волає про сенс життя, або «філософське самогубство», стрибок через стіну абсурду в ілюзію, що наділяє вакуум людським змістом і сенсом. Піддаючи обидва ці варіанти докладному аналізу, заснованому на численних прикладах і прецедентах, Камю, зрештою, не схиляється до жодного з них.

Але що ж тоді пропонується? Відповідь слід шукати в заключному нарисі, який дав заголовок усьому есе. Тут Камю звертається до грецького міфу про Сізіфа. Мисляча людина уподібнюється автором цьому міфічному герою, вона приречена на вічне протистояння абсурду й боротьбу за самоствердження без надії на перемогу. «Сізіф, пролетарій богів, безсильний і бунтівний, знає про безкрайність своєї сумної долі; про неї він думає, спускаючись із гори. Ясність бачення, яка мала бути його мукою, перетворюється на його перемогу». Отже, ясність розуму не тільки відкриває людині трагізм її існування, але й стає її єдиною опорою і джерелом сили, що дозволяє кидати виклик богам. Одне слово, в заключному нарисі «Міф про Сізіфа» екзистен­ціалізм обертається на трагічний стоїцизм, що загалом характерно для Камю.

Прямуючи розібратися в змісті свого життя, людина, на думку Камю, повертається за підказкою насамперед до навколишнього світу. Але чим питливіше він вдивляється в природу, тим більше усвідомлює її глибоку відмінність від себе і її байдужість до своїх турбот. Камю витлумачує цей факт як "споконвічну ворожість світу". Якщо світ "обезлюднен", то, стверджує Камю, "люди також породжують нелюдське". Не розуміючі як самих себе, так і інших, люди роз'єднані й одинокі, у відношеннях між ними царює жорстока безглуздість

Приреченість, нещастя, безпросвітність, дурниця існування - от лейтмотив творів Камю. Нещасливі люди живуть із "нещасливою" свідомістю в абсурдному світі. "Абсурд" є однією з фундаментальних категорій філософії Камю.

Абсурд Камю спрямований і проти розуму, і проти віри. У бога люди вірять в надії врятуватися від розпачу й абсурдності світу. Але для віруючих самий "абсурд" став богом. Ілюзії на порятунок у богу безглузді, як і безглузді страхітливості "страшного суду".

«Чуму» Камю відносить до романів про антифашистсь­ку боротьбу й рух Опору, і для цього є свої підстави. Та й автор прямо проголошував: «Явний зміст «Чуми» - це боротьба європейського руху Опору проти фашизму». Го­ворив він і про те, що прагнув у романі «відбити атмосфе­ру задухи, в якій ми жили, атмосферу загрози й вигнан­ня, в якій скніли». Однак усім цим зміст твору далеко не вичерпується, навіть більше, акцент у ньому зміщено на трактуванні позачасових філософських проблем буття. «Водночас, - провадив Камю, - я поширив значення цього образу (образу чуми) на буття в цілому».

За жанровою природою твір Камю - це роман-притча, належить він до поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що характеризується універсальністю й бага­тозначністю змісту. До того ж «Чума» Камю — одне із примітних явищ у цьому жанрі, поряд із «Процесом» і «Замком» Кафки, «Котлованом» і «Чевенгуром» Плато-нова, «Санаторною зоною» Хвильового, «Володарем мух» і «Шпилем» Голдінга тощо. Фабула роману-притчі алегорична, вона позначена смисловою багатозначністю і несе в хобі потенційну можливість «прикладання» до різних сфер дійсності, різних її явищ, процесів, структур. Тим самим романи-притчі нового часу наближаються до міфу й наби­рають рис романів-міфів, нерідко зливаючись з ними.

Фабула роману «Чума» — хроніка чумного року в Орані, жахливої епідемії, яка вкинула городян у безодню страж­дань і смерті. Написана ця хроніка людиною, що визнає лише факти й прагне до точності їх викладу, нічим не поступаючись заради оздоб стилю, її автор — доктор Ріє, який за своїм інтелектуальним складом, і за характером занять шанує розум та логіку і не приймає двозначності, хаосу, ірраціональності. Але це стосується лише «хроні­ки», тобто притчової фабули, сама ж чума, образ, що ви­творюється всім романом, — міфічно багатоплановий і ба­гатозначний. Чума у Камю — це не тільки фашизм, «коричнева чума», як тоді називали його в усій Європі, а й зло взагалі, так би мовити, метафізичне зло, невіддільне від буття. Але й цим не вичерпується «супер образ» рома­ну: чума — це й абсурд, який тут осмислюється і як фор­ма існування зла, і трагічна «доля людська», бо зло не­здоланне.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Образ Дон Жуана в світовій літературі XVII століття

План I Вступ Про стан вивчення зарубіжної літератури XVII століття у сучасному літературознавстві Мета та завдання роботи II Основна частина 2.1 Прототипи Дон Жуана 2.2 Трансформація легенди про Дон Жуана в творчості Тирсо де Моліни 2.3 Дон Жуан в інтерпретації Мольера 2.4 Дон Жуан як “вічний” образ у світовій літературі III Заключення 3.1 Висновки I Вступ Про стан вивчення зарубіжної літератури XVII століття у сучасному літературознавстві XVII століття – епоха майже ...

Англійський класичний реалізм в літературі

Якщо у Франції романтикам і реалістам прийшлося долати суспільну впевненість у тому, що мірилом “доброго смаку” може виступати тільки класицизм, то англійська література ХІХ ст. розвивалися іншим шляхом. Класицизм не був широко розповсюдженим в Англії, і тому класичний реалізм виступив спадкоємцем просвітницького реалізму. Хоча названий вплив у творчості різних художників позначився по різному. Різним був також вплив романтичного мистецтва. Якщо Діккєнс знаходився під сильним впливом , то в творчості Теккерея він позначився ...

Софія Василівна Ковалевська (1850—1891pp.)

Софія Василівна Ковалевеька народилась 15 січня 1850 р. в Москві. Батько її — Василь Васильович Крюковський був військовий. Він брав участь у трьох військових похо­дах, був нагороджений найвищими військовими орденами і медалями. У 1858 р. в чині генерала генерала батько вийшов в відставку і переїхав з родиною до свого маєтку в с. Палібіно Вітебської губернії. Тут і пройшли дитячі роки Соні. Змалку в дівчини проявилися та­кі риси характеру, як зосередженість, наполегливість у досягненні мети і цілковита самостійність. Читати ...