Search:

Своєрідність творів Альбера Камю

Але абсурд береться Камю як вихідний пункт роздумів, на перший план в есе висувається питання про виходи із цього «метафізичного стану». Це питання вирішується ав­тором категорично. На його думку, існують тільки два виходи із стану абсурду, універсального безглуздя: фізич­не самогубство, тобто знищення того, хто волає про сенс життя, або «філософське самогубство», стрибок через стіну абсурду в ілюзію, що наділяє вакуум людським змістом і сенсом. Піддаючи обидва ці варіанти докладному аналізу, заснованому на численних прикладах і прецедентах, Камю, зрештою, не схиляється до жодного з них.

Але що ж тоді пропонується? Відповідь слід шукати в заключному нарисі, який дав заголовок усьому есе. Тут Камю звертається до грецького міфу про Сізіфа. Мисляча людина уподібнюється автором цьому міфічному герою, вона приречена на вічне протистояння абсурду й боротьбу за самоствердження без надії на перемогу. «Сізіф, пролетарій богів, безсильний і бунтівний, знає про безкрайність своєї сумної долі; про неї він думає, спускаючись із гори. Ясність бачення, яка мала бути його мукою, перетворюється на його перемогу». Отже, ясність розуму не тільки відкриває людині трагізм її існування, але й стає її єдиною опорою і джерелом сили, що дозволяє кидати виклик богам. Одне слово, в заключному нарисі «Міф про Сізіфа» екзистен­ціалізм обертається на трагічний стоїцизм, що загалом характерно для Камю.

Прямуючи розібратися в змісті свого життя, людина, на думку Камю, повертається за підказкою насамперед до навколишнього світу. Але чим питливіше він вдивляється в природу, тим більше усвідомлює її глибоку відмінність від себе і її байдужість до своїх турбот. Камю витлумачує цей факт як "споконвічну ворожість світу". Якщо світ "обезлюднен", то, стверджує Камю, "люди також породжують нелюдське". Не розуміючі як самих себе, так і інших, люди роз'єднані й одинокі, у відношеннях між ними царює жорстока безглуздість

Приреченість, нещастя, безпросвітність, дурниця існування - от лейтмотив творів Камю. Нещасливі люди живуть із "нещасливою" свідомістю в абсурдному світі. "Абсурд" є однією з фундаментальних категорій філософії Камю.

Абсурд Камю спрямований і проти розуму, і проти віри. У бога люди вірять в надії врятуватися від розпачу й абсурдності світу. Але для віруючих самий "абсурд" став богом. Ілюзії на порятунок у богу безглузді, як і безглузді страхітливості "страшного суду".

«Чуму» Камю відносить до романів про антифашистсь­ку боротьбу й рух Опору, і для цього є свої підстави. Та й автор прямо проголошував: «Явний зміст «Чуми» - це боротьба європейського руху Опору проти фашизму». Го­ворив він і про те, що прагнув у романі «відбити атмосфе­ру задухи, в якій ми жили, атмосферу загрози й вигнан­ня, в якій скніли». Однак усім цим зміст твору далеко не вичерпується, навіть більше, акцент у ньому зміщено на трактуванні позачасових філософських проблем буття. «Водночас, - провадив Камю, - я поширив значення цього образу (образу чуми) на буття в цілому».

За жанровою природою твір Камю - це роман-притча, належить він до поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що характеризується універсальністю й бага­тозначністю змісту. До того ж «Чума» Камю — одне із примітних явищ у цьому жанрі, поряд із «Процесом» і «Замком» Кафки, «Котлованом» і «Чевенгуром» Плато-нова, «Санаторною зоною» Хвильового, «Володарем мух» і «Шпилем» Голдінга тощо. Фабула роману-притчі алегорична, вона позначена смисловою багатозначністю і несе в хобі потенційну можливість «прикладання» до різних сфер дійсності, різних її явищ, процесів, структур. Тим самим романи-притчі нового часу наближаються до міфу й наби­рають рис романів-міфів, нерідко зливаючись з ними.

Фабула роману «Чума» — хроніка чумного року в Орані, жахливої епідемії, яка вкинула городян у безодню страж­дань і смерті. Написана ця хроніка людиною, що визнає лише факти й прагне до точності їх викладу, нічим не поступаючись заради оздоб стилю, її автор — доктор Ріє, який за своїм інтелектуальним складом, і за характером занять шанує розум та логіку і не приймає двозначності, хаосу, ірраціональності. Але це стосується лише «хроні­ки», тобто притчової фабули, сама ж чума, образ, що ви­творюється всім романом, — міфічно багатоплановий і ба­гатозначний. Чума у Камю — це не тільки фашизм, «коричнева чума», як тоді називали його в усій Європі, а й зло взагалі, так би мовити, метафізичне зло, невіддільне від буття. Але й цим не вичерпується «супер образ» рома­ну: чума — це й абсурд, який тут осмислюється і як фор­ма існування зла, і трагічна «доля людська», бо зло не­здоланне.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Життя і творчість Л.М.Толстого

Народився в садибі Ясна Галявина. Серед предків письменника по батьківській лінії — сподвижник Петра I — П. А. Толстой, одним з перших у Росії графський титул, що одержав. Учасником Вітчизняної війни 1812 р. був батько письменника гр. Н. И. Толстой. По материнській лінії Толстої належав до роду князів Болконських, зв'язаних спорідненням із князями Трубецькими, Голицин, Одоєвськ, Личаними й іншими знатними родинами. По матері Толстої був родичем О.С.Пушкіна. Коли Толстому йшов дев'ятий рік, батько вперше повіз його в Москву, ...

Альберт Камю

Вступ Альберт Камю визначний французький романіст, філософ, публіцист вважав, що письменник – це “оголений нерв епохи”, і тільки він здатний відчути “духовні потоки”, які линуть від кожної людини окремо і людства взагалі, визначаючи моральний стан всієї цивілізації. Таке розуміння призначення літератури й митця дозволило А.Камю стати одним з лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму. Поставивши існування людини в центр буття, письменник завжди боровся за звільнення її розуму і душі від абсурдної дійсності. ...

Тема кохання в збірці Г. Гейне “Книга пісень”

План Вступ. 3 I. Жінки і кохання в житті і творчості Г. Гейне. 5 II. Характерні особливості збірки Гейне “Книга пісень” 10 2.1. Традиції і новаторство інтимної лірики Гейне. 10 2.2. Творча еволюція Гейне-лірика в “Книзі пісень” 13 III. Значення творчості Г. Гейне та її вплив на культуру інших народів. 24 Висновки. 27 Література. 29 Вступ Генріх Гейне – одна з найпомітніших постатей в історії німецької літератури ХІХ ст., найбільший лірик епохи. Його справедливо називають співцем кохання і природи. Він зворушливо ...