Search:

Своєрідність творів Альбера Камю

«Чума» Камю — роман філософський, і природно, що на першому плані в ньому філософська проблематика, філо­софське, тобто узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського буття. Саме так і осмислюється чума головними героями роману, інтелектуалами Ріє і Тарру, устами яких найчастіше говорить автор. Для них чума, зло — це щось невіддільне від людини та її існування; найнебезпечніша ж вона тим, що навіть той, хто не хво­рий, все одно носить хворобу у своєму серці.

В контексті роману чума — універсальна метафора зла в усій його багатоликості й нездоланності. Стан «зачумленості» — стан, якого майже нікому не вдається уникнути, а його подолання вимагає постійної мобілі­зації волі, духовних і моральних сил особистості. Бути «зачумленим», за Камю, — це не тільки чинити насиль­ство, а й не повставати проти нього. «Зачумленість» — не лише готовність убивати, а й примиренність із тим, що вбивають. Всі люди тою чи іншою мірою перебувають у невіданні, це сумна «доля людська», бо абсолютне знання неможливе. Найстрашніше зло, резюмує автор, це невідання, яке вважає, що йому все відоме і тому можна вбивати. Тут Камю спирається на історичний досвід XX ст., моторошний досвід нацистської Німеччини й більшовицької Росії.

Люди доброї волі можуть перемогти конкретне зло, але їм ніколи не досягнути перемоги над злом у світобудові. «Що таке чума?» — питає Тарру у доктора Ріє, і той, додумавши, відповідає: «Нескінченна поразка». І тому у фіналі роману, слухаючи радісний гамір городян, які свят­кують звільнення міста від чуми, доктор Ріє думає про те, до будь-яка радість перебуває під загрозою, бо він знає, що «бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає» і що знову, «можливо, настане день, коли на лихо і як наука людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на ву­лиці щасливого міста».

Слід, проте, зазначити, що Камю непокоїло не так зло саме собою, як позиція людини перед цією невблаганною реальністю буття. А це означає, що не метафізика зла, а гуманістична етика виходить на перший план у романі «Чума». Свідомість того, що остаточна перемога над злом недосяжна, не паралізує розум і волю головних героїв ро­ману, їхньої готовності самовіддано боротися з чумою. Автор шукає в людині ті сили, ті потенції, які піднімають її супроти зла, і знаходить їх передусім у моральній при­роді людини. Це, до речі, зближує його позицію з віковою традицією французької культури, зокрема з письменника-ми-моралістами XVII ст. й просвітниками XVIII ст.

Роман «Чума» цікавий і як художнє явище. Написаний у підкреслено стриманій і об'єктивній манері, у формі хроніки однієї епідемії, а хроніка, чи роман-хроніка, яку відомо, найбільш об'єктивізований жанр, спрямований передусім на фіксацію подій. Справді, роман «Чума» в його філософсько-інтелектуальному змісті можна розглядати як своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам. Втім, це природна річ для філо­софського роману.

Роман «Чума» з його філософсько-інтелектуальним змістом можна розглядати як своєрідний авторський мо­нолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам, котрі виступають носіями різних сторін авторського Світогляду, різних її аспектів і тенденцій. У цьому ро­зумінні роман - це розмова із самим собою, що, проте, не розбавляє персонажів індивідуальних рис, глибокої моти­вації їх вчинків.

Особливості стилю роману «Чума» ще раз підкреслюють спадкоємність творчості Камю, слідування традиціям поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що характеризується універсальністю змісту. «Чума» алего­рична, як стародавні міфи, як Біблія, але на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, вона відзначається смисловою багатозначністю. Читачі знаходять у романі відповіді на свої запитання. Роман-притча «Чума» у цьому розумінні наближається до міфу, стаючи над культурним явищем (у тому розумінні, що на­лежить не до однієї якоїсь культури), стаючи загально­людським явищем. «Чума» Камю — одна з найвидатніших подій у цьому жанрі, поряд із «Мобі Діком» Мелвілла, «Процесом» Кафки, «Котлованом» Платонова. «Чума» — це й роман-попередження, роман-пересторога, це явище загальнолюдсь­ке і надчасове.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Притча про старого i море

На перший погляд, сюжет повісті-притчі Ернеста Хемінгуея «Старий і море» не складний. Старий рибалка Сантьяго вирушає далеко у відкрите море. Йому поталанило: він упіймав рибу, але вона настільки велика і дужа, що старому доводиться довго і тяжко змагатися, щоб перемогти її. А на зворотному шляху акули обгризли рибу, і старий приплив до берега лише з її скелетом. По­єдинок завершено. Але чи є в ньому переможець? І якщо є, то хто саме? І взагалі, про що ця повість? Про двобій людини і риби? Чи про гармонію людини і природи? ...

Адам Міцкевич

Адам Міцкевич війшов в історію польської і світової літератури, як геніальний поет і великий мислитель. Майбутній поет народився 24 Грудня 1798 року на хуторі Заосьє, біля Новогрудка, в сім’ї адвоката. Рано вративши батька, Адам Міцкевич ще з дитинства привчався до самостійного життя. В 1815 році поступає в Вільно, де був зачислений «казеннокоштним» студентом університета. Там за допомогою професорів і вчителів вивчав різні науки, серед яких були найулюбленіші рідна і зарубіжна література, вітчизняна історія і античний ...

Проблема молодої людини у суспільстві (за твором Стендаля “ Червоне і чорне “)

Назва роману підкреслює основні риси в характері Жюльєна Сореля – головного героя твору. Оточений ворожими йому людьми ,він кидає виклик долі. Відстоюючи права своєї особистості , він змушений мобілізувати всі засоби на боротьбу з навколишнім світом. Жюльєн Сорель – виходець із селянського середовища. Це визначає соціальне звучання роману. Жюльєн Сорель, різночинець, плебей, хоче зайняти місце у суспільстві, на яке він не має права за своїм походженням . Жюльєн сам добре визначає зміст цієї боротьби в сцені на суді, коли ...