Search:

Народна символіка

Найвиразніше ж етнорегіональна визначеність українського одягу виявлялася в способах його оздоблення, оскільки вони відтворювали зональні художні традиції, вплетені в своєрідність ментальності населення того або іншого регіону. Найбільшої уваги надавалося вишивці, оскільки насамперед вона у символічних образах несла інформацію і про етнічні та етнорегіональні художні традиції, і про естетичні уподобання жінки, її художній смак, і про світоглядні уявлення людей окремої місцевості.

Символіка народної матеріальної культури особливо насиченою була у сфері традиційної кулінарії та харчування. І це закономірно, оскільки українці — споконвічний хліборобський народ — залишалися такими аж до кінця XIX ст. Відповідно до цього і традиційно-побутова культура в своїй основі грунтувалася на цінностях хліборобської праці, культі землі й родючості та шануванні головної цінності хліборобства — хліба. Український фольклор рясніє сюжетами його звеличування та підкреслення пріоритету: «Хліб — усьому голова», «Без хліба — нема обіду», «Хліб та вода — то нема голода».

Для української ментальності є особливо символічним те, що хліб і жіноче начало в структурі її цінностей ототожнювалися: жінка увінчувала результати хліборобської праці, випікаючи хліб для родини; вона ж була і єдиною розпорядницею сімейних обрядів, головним атрибутом яких ставав виготовлений нею хліб. Таким чином, хліб набував для українців сакрального значення, а крім того — головної цінності при визначенні етичних, звичаєвих, а часто естетичних норм.

Для українців хліб становив також головний компонент харчування, позначений не лише особливостями їхньої господарської діяльності, а усталеними традиціями, спричиненими регіональною специфікою. Майже до кінця XVIII ст. в Україні переважав житній хліб, у південних землях, колонізованих українцями в XVII—XVIII ст.— Таврії, Катеринославщині, Херсонщині,— пшеничний, на Буковині, Наддністрянському Поділлі — кукурудзяний, у Прикарпатті — житній, ячмінний та кукурудзяний, на Полтавщині — гречаний.

Багато з блюд української кулінарії набуло етнічної та інтеретнічної символіки. Етнічна їх символічність визначалася насамперед через усвідомлення українцями окремих блюд як своєрідного коду національної культури, вписаних в систему етнічної історії. Вони розумілися ними і як зразки найвищих досягнень власного кулінарного мистецтва.

Взірцями світової народної кулінарії і водночас маркером самобутньої української культури ще у XVII—XVIII ст. стали такі страви, як борщ, галушки, вареники, горілка, узвар. Адже назви всіх цих страв вживалися у словосполученнях: український борщ, українські (або полтавські) галушки, українські вареники, українська горілка, українське сало.

Найвиразнішим серед усіх названих страв є саме український борщ, що став маркірованим елементом в українській етнічній культурі. Не випадково, що він особливо часто згадується в українському фольклорі, до того ж, нерідко разом з іншим вагомим маркером етнічної матеріальної культури — хлібом: «Що до чого, а борщ — до хліба», «Борщ та каша — добрая паша». Український борщ — надзвичайно складний за виготовленням, включав понад 50 компонентів, мав складну технологію приготування та суворо виважене дозування інгредієнтів. Останні визначали не лише смакові якості, а й робили борщ достатньо сильним фітотерапевтичним засобом. Недаремно борщ в українській родині готували не частіше одного разу на тиждень.

В українській етнічності страви, їжа, кулінарія як компоненти матеріальної народної культури виходили за межі матеріального світу, вплітаючись у канву культури взаємин між людьми та їхньої духовності; вони нерідко ставали ядром, довкола якого визрівали певні традиції. Одна з них, безпосередньо пов'язана з їжею та стравами, — це хлібосольство й гостинність, вміння майстерно приготувати страви, вправно їх подати та вміння щедро прийняти гостей.

Хліб, частування і хлібосольство включаються у великий пласт аграрної культури, особливо притаманної українцям, її першоосновою була господарська культура, визначена для XVII—XIX ст. як традиційне рільництво. Воно являло собою цілу низку атрибутивних елементів: культ землі, магію слова та магію предметну, насамперед знарядь праці — все те, що становило світоглядну систему і разом з тим — важливий компонент традиційної культури взагалі.

Отже, як бачимо, народна символіка набувала різноманітного виду і проявлялася у всіх напрямках життя нашого народу. Це ще раз підкреслює багатство української нації та її багатий духовний та художній світ.

Використана література:

Український народ в звичаях та символах. – К., 1999.

Культура українського народу. – К., 2001.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Подібні реферати:

Державна символіка

ПЛАН 1.Вступ. 2.Українська державна символіка . 3.Висновок. ВСТУП Історія національно-визвольних рухів свідчить , що в моменти їхнього піднесення суспільна увага зосереджується на проблемі джерел історії та симантики національної символіки . Це цілком природно , бо національні символи - не випадкові значки і барви . Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов`язані з його духовністю , з його прагненням до єднання , готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення ...

Українська демонологія

Українська культура своєрідна і багата на різноманітні демонологічні персонажі. Уява пересічного українця завжди була багатою на різні вигадки, щось таємниче і цікаве. Так з’явилися у народному фольклорі чорти, водяники, русалки, домовики, перевертні та інші сили потойбіччя. Ось характеристика деяких з них. Чорт В народній уяві ця одіозна фігура нечистого світу постає у вигляді оброслої шерстю істоти з хвостом та невиликими ріжками. Іноді чорт може перетворюватись на тварину, здебільшого в козла або в барана, іноді він ...