Search:

Василь Стефаник

Після складання в Дрогобичі 1892 року іспитів на атестат зрілості Василь Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету, хоч, як він пише в автобіографії, з тією “медициною вийшло діло без пуття, бо ані тої науки не любив, а вже ніяк не міг мурдувати хорих своїми обпукуванням і обшукуванням”.

Перебування Стефаника в Кракові не було безплідним. Вивчення письменником медицини, особливо психіатрії, позначилися згодом на його творчості у повсякденній пильній увазі до пізнання найглибших таємниць психіки людини, з'ясування причин тих чи інших людських вчинків і дій, найтонших порухів людської душі.

У студентські роки Стефаник бере активну участь у громадському житті, виїздить на села агітувати за селянських кандидатів у депутати до австрійського парламенту, зокрема за Івана Франка. За демократичні переконання його переслідують австрійські жандарми і кидають до в’язниці.

Літературну діяльність Стефаник починає 1890 року. Тоді в журналі “Народ” був опублікований його допис “Жолудки наших робітних людей і читальні”. Протягом 1890-1897 років він пише свої перші “образки”, тобто (пісні) ліричні етюди, поезії в прозі, далі переходить до писання реалістичних новел, в яких змальовує тяжке економічне становище і безправність селян Галичини, різні побутові трагедії і драми, які постають на грунті пригнічення, темноти і нужди.

Вперше Стефаник опублікував свої художні твори 1897 року в чернівецькій газеті “Праця”. Тут було вміщено кілька новел, зокрема, “Синя книжечка”, “Виводили з села”, “Стратився”, “У корчмі”, “Побожна”, “Сама-самісінька”.

1898 року виходить з друку перша збірка його новел “Синя книжечка”, за нею “Камінний хрест” (1900), “Дорога” (1901), а в 1905 р. – вибрані оповідання “Моє слово” (тут вміщено лише 2 нові твори – “Моє слово” і “Суд”).

Написані з великою художньою силою твори Стефаника здобули широку популярність: вони перекладалися російською, польською, німецькою, чеською та іншими мовами, про них багато писала критика. Але сам письменник через певні життєві обставини після 1907 року надовго припинив творчу працю. За наступних 15 років він не опублікував жодного нового художнього твору.

У 1903 році, “по невдатній медицині” Стефаник повертається у рідне село, в 1904 р. до тестя в с. Стецеву, де живе до 1910 року. Згодом повертається в Русів і мешкає там до кінця життя.

У 1903 році письменник уперше побував, як сам казав, “на Великій Україні”, куди його запросила громадськість на відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві. Тут він особисто познайомився з М.Старицьким, М.Коцюбинським та іншими відомими письменниками, відвідав могилу Т.Шевченка в Каневі. З Канева написав Ользі Гаморак: “Осе ж і місце, звідки я поклонився всій Україні”.

З 1908 по 1918 рік Стефаник був послом (депутатом) австрійського парламенту у Відні. Перебуваючи депутатом від селянської радикальної партії, зрозумів, що його діяльність в умовах цісарської само державної влади приносить дуже мало користі народові.

Першу світову війну Василь Стефаник зустрів у рідному селі. Однак постійне прискіпування ворожої німецької вояччини, підозри в симпатіях до російського війська примусили письменника перебратися до Відня. Воєнні дії глибоко вразили В.Стефаника, а саме тут, у Відні, після майже 15 р. перерви, у нього “знову народилося слово”. Одна за одною з'являються новели “Дівоча пригода”, “Марія”, “Сини”, “Вона-земля”, “Пістунка”, що мають антивоєнний характер. Вони малюють трагедію народу: над його селами й містами, полями й горами пройшла, як смерч, все знищуючи на своєму шляху, війна.

А після війни приходить нове лихо – окупація західноукраїнських земель напівфашиським – польським урядом на чолі з маршалом Пілсудським. Про те, як жили і на що сподівалися покутські селяни під окупаційною владою, розповідається в новелах “Дід Гриць”, “Morituri” та “Воєнні шкоди”.

Ось із цих творів, написаних під час першої світової війни та в повоєнний час, і склалася нова книжка новел Стефаника – “Земля”, що вийшла 1926 року у місті Львові.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Подібні реферати:

Село Добротів

АРХЕОЛОГІЧНІ ЗНАХІДКИ СЕЛА ДОБРОТОВА Про те, що на території села Добротів проживали стародавні люди, свідчать залишені ними знаряддя праці. Найдавнішим з них 15-20 р. Це кремнієві скребки, ножі, проколки. Всі вони білі за кольором. До наступного періоду мезаліту належать які мають форму вербового листка (верболисті). Це наконечники стріл, різці, ножі. В цей час відбулося потепління і на території нашого села появилися звірі, які водяться сьогодні. Ще було винайдено лук. ЗАСНУВАННЯ ДОБРОТОВА На превеликий жаль цей період ...

Моє рідне село Княжичі

Село Княжичі За переказом, ще в княжі часи, тут мав свій дверець Соловей-розбійник. Пізніше мав князь, ймовірно, Володимир Мономах. Перші літописні згадки про Бронь-Княжу відносяться до 1125-1147 рр. Польська королівська грамота згадує про Княжичі, як поселення монахів у 1489 р. Здавна через село при переправі через річеньку Дарниця проходив древній торговий Залозний путь. У середні віки княжицькі землі належали родині Албеєвичів-Солтанів. На початку XIXстоліття село стає центром Княжицької волості. В останні роки тут ...

Моє рідне село – Рибно

Писати історію села надто трудно, тому, що немає достатньо тих матеріалів, які б засвідчували його виникнення. Але користуючись деякими архівними даними, розповідями старожилів села, дещо можливо написати. І так: перша згадка про село Рибно датована у громадських і земських актах ІФОДА, там 14, ст. 85 від 31 серпня 1444 року. Заселення села починалось значно раніше. Як засвідчують акти, що якийсь шляхтич Міхал з Войникова своєю грамотою відступає – дарує село Рибно від імені воєводи Одровонзи своїм братам Андрію і Баниту з ...