Search:

Революція 1905-1907 рр. та Україна

РОЗДІЛ 1. СУСПІЛЬНО – ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА 1905 РР.

1.1. РАДИКАЛЬНИЙ ПРОЛЕТАРСЬКИЙ РУХ

Погіршення становища народних мас у перші роки XX ст. у зв'язку з економічною кризою 1900—1903 рр. і поразкою в російсько-японській війні, які показали гнилість царського режиму, загострили суспільні суперечності і прискорили наростання революційної ситуа­ції.

Активізація національно-визвольного руху в Україні на початку XX ст. створила ґрунт для виникнення політичних партій. Перша з них – Революційна українська партія (РУП) виникла 11 лютого 1900 р. у Харкові, її організато­рами були діячі студентських громад Д. Антонович, П. Анд-рієвський, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський та інші. РУП порвала з українським аполітичним культурництвом. Спочатку її основною програмною вимогою була «Одна, єди­на, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». Згодом гасло самостійної України було замінене вимогою культурно-національної автономії в межах Росій­ської імперії[1, 107].

До РУП входили переважно студенти та учні середніх навчальних закладів. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах вона мала місцеві осередки, що називалися «вільними громадами». З 1903 р. фактичним керівником РУП став М. Порш. Рупівці поширювали відо­зви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основно­му мирні форми дій.

В умовах наростаючого революційного руху РУП не могла довго проіснувати без змін. У 1902 р. від неї відко­лолася Народна українська партія (НУП) — організація націоналістичного напрямку, яку очолював М. Міхновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну республіку, шанування української мови, традицій. Після 1907р. діяльність НУП занепала. В 1917р. колишні її члени створили Українську партію соціалістів-федералістів[13].

У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демократичну спілку група, яку очолював М. Меленевський. Вона стала на меншовицькі позиції і незабаром влилася до меншовицького крила РСДРП.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич та інші. УСДРП виступала за автономію Украї­ни в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. УСДРП проголосила себе представником ,,українського пролетарі­ату”. Спроби об'єднання з РСДРП були невдалими. Каме­нем спотикання стало національне питання. Російські соці­ал-демократи, нехтуючи національними проблемами, не хо­тіли погодитися на визнання УСДРП єдиним заступником українського пролетаріату і, відповідно, федеративного устрою УСДРП. Для російських соціал-демократів ідеалом була унітарна держава, в якій нібито із розв'язанням соці­альних проблем зникне національний розбрат. Практичне здійснення цієї догми дорого обійшлося народам колиш­нього СРСР, зокрема українському[12].

Напередодні революції 1905 р. в Україні активізували­ся ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Україн­ську демократичну партію (УДП). Її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій — Українській радикальній партії (УРП)[14].

Початок революції поклали події 9 січня в Петербурзі, коли за наказом царя війська розстріляли мирну демон­страцію робітників до Зимового палацу. Тим самим була розстріляна віра робітників у доброго «батечка-царя».

Звістка про це вмить рознеслася по широких просторах Російської імперії і викликала загальне обурення трудя­щих. На кривавий злочин царизму робітники негайно від­повіли мітингами, демонстраціями, страйками протесту[8, 325].

При цьому і ліві партії, і робітничі маси відчували не­обхідність єдності революційних дій. Ось чому вже в перші місяці революції – у січні-лютому 1905 р., у ряді міст передусім великих – Катеринославі, Харкові, Миколаєві, Києві, Луганську,— для керівництва страйками та іншими революційними виступами виникли коаліційні органи, до яких входили соціал-демократи – більшовики і меншови­ки, есери, бундівці та представники інших демократичних партій.

Уже 12 січня почався масовий страйк на великих машинобудівних заводах Києва – Південноросійському і на заводі Гретера та Криванека. Незабаром до них приєдналися робітники інших підприємств, студенти уні­верситету та інших учбових закладів[5, 41].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Політичні сили в Україні після лютневої революції 1917 р.. Утворення Центральної Ради

У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання очолюване більшовиками. Події у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, - партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище ...

Мазепа Іван Степанович

Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви. Майбутній гетьман народився в маєтку його батьків. Рік його народження залишається нез’ясованим. Деякі дані вказують на 1629 р., інші – на 1644-й, приблизно 1632 – 1639 рр Іван Мазепа походив з дворянської родини, що здавна поселилася на Правобережній Україні. Його батько Адам-Степан Мазепа - Колединський займав велику посаду в окрузі Білої Церкви. Його мати теж походила із знаменитого українського роду Московських. Батьки мали ...

Життя і політична діяльність Петра Сагайдачного

Життя і політична діяльність Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного) багато в чому суголосна з історією України першої чверті XVII ст.— складного, все ще недостатньо дослідженого періоду. Це був час жорстокого соціального і наіонально-релігійного гноблення українського народу, бурхливого зростання визвольного руху, героїчних походів козаків на турецькі фортеці, нових явищ у розвитку культури тощо. Свідком і навіть безпосереднім учасником багатьох тогочасних подій став Петро Сагайдачний - особистість ...