Search:

Революція 1905-1907 рр. та Україна

17 січня спалахнув загальний страйк у Катеринославі. Розгорнувся страйковий рух на заводах, шахтах і рудни­ках Донбасу і Криворіжжя.

У Харкові в авангарді йшли паровозобудівники, які застрайкували 17 січня, на багатолюдному мітингу робітни­ки висловили своє обурення кривавим злодіянням царизму й почуття братерської солідарності з робітниками Петер­бурга.

Страйки відбулися також на окремих підприємствах Волинської і Полтавської губерній[7, 93].

Почавшись у січні, масові страйки, мітинги, демонст­рації продовжувалися у лютому і березні. Всього в січні — березні 1905 р. в Україні відбулося не менше 177 страйків, у яких узяли участь близько 170тис.чол. Із 810 тис. учасників страйків по всій Росії це становило понад 1/5 частину всіх страйкарів.

У ході страйків робітники України, як і всієї країни, поряд з економічними вимогами (збільшення зарплати, участь робітників у складанні розцінок, скасування над­урочних робіт та ін.) висували вимоги й політичні – пова­лення царизму, встановлення демократичної республіки, введення восьмигодинного робочого дня, демократичних свобод – свободи спілок, зборів, сходок, друку, слова, совісті тощо. Поєднання економічних і політичних страйків сприяло залученню до революційної боротьби широких мас трудящих, у тому числі і їх відсталої частини. Найак­тивнішу участь у страйках, брала металісти, залізничники й робітники друкарень. Робітники України, усвідомлюючи єдність інтересів трудящих усієї Росії і розглядаючи російський пролетаріат як свій авангард, заявляли про свою солідарність з робітниками Петербурга, Москви та інших міст Росії[7, 95].

Страйковий рух весною і влітку 1905 р. продовжував наростати. Особливо важливе значення мав страйк 70 тис. текстильників у Іваново-Вознесенську, під час якого виникла Рада уповнова­жених, що стала першою Радою робітничих депутатів.

Перше травня робітники України, спільно з пролетаря­ми всієї Росії, відзначили могутніми політичними демон­страціями, страйками й мітингами, які в деяких місцях, зокрема в Харкові, Катеринославі і Миколаєві, закінчили­ся сутичками з поліцією і військами. На ряді підприємств робітники припиняли роботу[8, 327].

У цілому в Україні у Першотравневі дні відбулося по­над 50 страйків, у яких взяли участь близько 45 тис. чол. Всього в травні число страйків зросло до 102, в той час як у квітні їх було до 30. По всій Росії у травні страйкувало близько 200 тис. чол. За літні місяці (червень — серпень 1905 р.) в Україні відбулося 169 страйків, у яких взяли участь близько 55 тис. чол.

Улітку й на початку осені 1905 р. революція йшла на піднесення, Царський уряд, ведучи боротьбу проти революційних мас шляхом репресій, вирішив вдатися і до маневрування, до поступок. 6 серпня були опубліковані царський маніфест і підготов­лене міністром внутрішніх справ Булигіним положення про вибори до Державної думи, за яким виборчі права нада­валися лише особам, ,,що володіють власністю”. Робітни­ки, сільська біднота, жінки, військовослужбовці, студенти права виборів не мали. Дума мала бути дорадчою[5, 99].

Більшовики, оцінивши булигінську думу, як ,,знущання з ідеї народного представництва”, закликали трудящих до її активного бойкоту. Тактику бойкоту булигінської думи підтримали широкі демократичні кола – партія есерів, РУП, Бунд, соціал-демократи Польщі, Литви, Латвії, ба­гато губернських учительських організацій та ін.

Продовжуючи йти на піднесення, революційний рух во­сени 1905 р. охопив усю Росію і вилився у Всеросійський жовтневий загальний політичний страйк. Першими на боротьбу піднялися робітники Москви і Петербурга[6, 418].

Ще 19 вересня почалися страйки в Москві, звідти вони перекинулися до Петербурга. На початку жовтня страйки спалахнули в ряді міст. Швидко страйк охопив усю країну. Припинили роботу не лише робітники, а й службовці тор­гових, почтово-телеграфних установ, чиновники, інженери, лікарі, адвокати, учителі і т. д. У більшості великих міст не працювали всі підприємства, трамваї , не діяли во­догони, телефон, не було освітлення, не виходили газети. Школи, театри, установи були закриті. Одночасно страйкували 1700 тис. робітників і не менше 300 тис. службов­ців. Страйк став загальним, всеросійським, мав політичний характер. Головними вимогами страйкарів були вимоги політичні: встановлення демократичних свобод і восьми­годинного робочого дня, знищення самодержавства, негайне скликання Установчих зборів[3, 18].

Разом з робітниками Москви, Петербурга та інших промислових центрів Росії у жовтневий страйк активно включилися робітники України. Для керівництва страйками, мітингами, демонстраціями та іншими революційними виступами на місцях створювались коаліцій­ні, координаційні, страйкові комітети, комісії, комітети боротьби та інші органи, до яких входили представники різних політичних партій та організацій — більшовики, меншовики, есери, бундівці, члени РУП, «Спілки» та ін[3, 19].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Політичні сили в Україні після лютневої революції 1917 р.. Утворення Центральної Ради

У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання очолюване більшовиками. Події у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, - партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище ...

Життя і політична діяльність Петра Сагайдачного

Життя і політична діяльність Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного) багато в чому суголосна з історією України першої чверті XVII ст.— складного, все ще недостатньо дослідженого періоду. Це був час жорстокого соціального і наіонально-релігійного гноблення українського народу, бурхливого зростання визвольного руху, героїчних походів козаків на турецькі фортеці, нових явищ у розвитку культури тощо. Свідком і навіть безпосереднім учасником багатьох тогочасних подій став Петро Сагайдачний - особистість ...

Петро Дорошенко

Своє життя та діяльність гетьман України Петро Дорошенко підпорядкував боротьбі за її незалежність. Державний діяч і дипломат, він пройнявся метою вивести свою Вітчизну з руїни, об'єднати її розірвані частини, відновити самостійну Українську державу. На обох сторонах Дніпра він зустрічав визнання, довіру й пошану українського народу. Три сильні держави того часу — Московія, Річ Посполита, Оттоманська Порта, змагаючись між собою, намагалися завоювати Україну. Розраховуючи використати суперечності між ними, Дорошенко для ...