Search:

Революція 1905-1907 рр. та Україна

Одними з перших в Україні застрайкували харківські робітники. Ще 9 жовтня, після одержання звістки про страйк робітників на північних залізницях, припинили роботу телеграфісти станції Харків, а вранці 10 жовтня — всі харківські залізничники. Того ж дня застрайкували робітники всіх заводів і фабрик, друкарень, конки, торго­вельні працівники, службовці, студенти й учні. Страйк охопив усе місто і став загальним. На Ващенківській леваді, де зібралося близько 20 тис. робітників, відбувся мітинг, на якому виступаючі закликали до дальшої боротьби за повалення царизму. При поверненні робітників у свої райони в ряді місць між демонстрантами й поліцією та вій­ськовими відбулися сутички, в результаті яких були вбиті й поранені.

11 жовтня у Харкові для керівництва революційними діями було створено коаліційний комітет, до якого ввійшли по три представники від більшовиків, меншовиків і есе­рів. Того ж дня понад 15 тис. робітників зійшлися допаровозобудівного заводу, де знову відбувся мітинг. У той же день вранці в районі університету робітники і револю­ційні студенти почали будувать барикади. Було споруджено вісім барикад. На будинку університету, соборі й бари­кадах замайоріли червоні прапори. На вулиці вийшли ве­личезні маси народу, які відкрито співчували барикадним бійцям. Хоч війська і оточили університет, але власті не наважилися дати наказ про штурм барикад. Губернатор змушений був дозволити захисникам барикад 12 жовтня вільно залишити їх і стрункими рядами пройти на Скобелєвський (тепер майдан ім. Руднева) майдан, де відбувся мітинг. Численні мітинги в Харкові відбулися 13 жовтня, а 14 жовтня, незважаючи на те, що місто було оголошено на воєнному стані, похорон полеглих у час сутичок з військами вилився у політичну демонстрацію[6, 419].

Страйк охопив також робітників Катеринослава, Києва, Одеси, Донбасу, Миколаєва, Олександрівська, Полтави та інших міст. Всього в жовтне­вому страйку взяли участь 120 тис. робітників України.

На середину жовтня страйк охопив усю Росію. Сили царського уряду були паралізовані, і він змушений був видати мані­фест 17 жовтня, який обіцяв демократичні свободи — не­доторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, спілок і законодавчу думу[7, 96].

Найближчі після видання маніфесту 17 жовтня дні по­казали, що на словах у маніфесті царський уряд обіцяв свободи, а на практиці, на ділі через поліцію створював із карних злочинців та інших декласованих, темних елемен­тів «чорні сотні», організовував розстріли демонстрацій (напр., 18 жовтня у Києві), убивства революціонерів, полі­цейські погроми трудящих (у Катеринославі, Одесі, в Дон­басі та інших місцях). За тиждень після видання маніфе­сту погроми відбулися майже в 100 містах Росії. У їх ході було вбито близько 4 тис. чол. і поранено 10 тис. чол.

У боротьбі проти царизму революційна творчість мас створила небачені раніше масові політичні організації – Ради робітни­чих депутатів, в окремих містах Ради робітничих та селянських депутатів і Ради робітни­чих, матроських та солдатських депутатів. По всій Росії протягом жовтня — грудня 1905 р. виникли понад 50 Рад, із них в Україні — 8. За прикладом робітників Петербурга, Москви, Іваново-Вознесенська та інших міст, що ство­рили свої Ради, робітники України організували Ради: в Катеринославі, Києві, Єнакієво, Одесі, Миколаєві, Кременчуці, Юзівці і Маріуполі[8, 329].

У Радах, як органах революційної боротьби і влади, незважаючи на розбіжності в поглядах, разом з безпар­тійними, співробітничали представники різних партій — більшовики, есери, меншовики, бундівці та ін.

Ради робітничих депутатів діяли на противагу цар­ським властям, як органи революційної влади. Вони явоч­ним порядком запроваджували 8-годинний робочий день, скасовували цензуру, здійснювали свободу слова й друку, створювали бойові дружини, озброювали їх, готували робітників до збройно­го повстання, подавали допомогу безробітним, стежили за порядком у містах, перешкоджали бандитским діям чорносотенців і т. п[7, 100].

У цілому ж Ради робітничих депутатів, виступаючи як органи повстання й зародок нової революційної влади, відіграли велику роль у революції 1905—1907 рр[9, 173].

Одночасно з Радами в жовтні — листопаді 1905 р. ро­бітники почали широко створювати й свої професійні спіл­ки — металістів, гірників, залізничників, машинобудівні ків, друкарів, пекарів, поштово-телеграфних службовців та ін. За роки революції профспілки виникли в 46 промис­лових центрах Росії, на кінець революції їх налічувалось по країні всього понад тисячу. Активно створювали проф­спілки й робітники України. На кінець 1905 р. їх було в Одесі — 27, Києві— 18, Харкові — 13, Катеринославі — 11, Миколаєві — 8. Загалом в Україні до кінця революції їх стало 280[8, 330].

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Мазепа Іван Степанович

Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви. Майбутній гетьман народився в маєтку його батьків. Рік його народження залишається нез’ясованим. Деякі дані вказують на 1629 р., інші – на 1644-й, приблизно 1632 – 1639 рр Іван Мазепа походив з дворянської родини, що здавна поселилася на Правобережній Україні. Його батько Адам-Степан Мазепа - Колединський займав велику посаду в окрузі Білої Церкви. Його мати теж походила із знаменитого українського роду Московських. Батьки мали ...

Юрій Хмельницький

Гетьман України Юрій Хмельницький був чи не наймолодшою дитиною національного героя України Богдана Хмельницького та його першої дружини Ганни Сомко. Він народився десь 1640 або 1641 року, про що посередньо свідчать різні джерела. Так, відомий польський хроніст Веспасіян Каховський вказував, що під час Чуднівської битви 1660 року Юрасеві Хмельницькому було двадцять. Молодий гетьманич дістав непогану домашню освіту, був добре обізнаний із Святим письмом, міг читати й писати не лише українською, але й ...

Петро Дорошенко

Своє життя та діяльність гетьман України Петро Дорошенко підпорядкував боротьбі за її незалежність. Державний діяч і дипломат, він пройнявся метою вивести свою Вітчизну з руїни, об'єднати її розірвані частини, відновити самостійну Українську державу. На обох сторонах Дніпра він зустрічав визнання, довіру й пошану українського народу. Три сильні держави того часу — Московія, Річ Посполита, Оттоманська Порта, змагаючись між собою, намагалися завоювати Україну. Розраховуючи використати суперечності між ними, Дорошенко для ...