Search:

Революція 1905-1907 рр. та Україна

Поряд з цим понад 40 депутатів І Думи від України створили окрему парламентську фракцію – Українську думську громаду – її головою було обрано адвоката й відомого громадського діяча з Чернігова І. Шрага.

Серед членів громади були такі ук­раїнські діячі, як В. Шемет з Полтавщини, М. Біляшівський від Києва, А. В'язлов від Волині, професор М. Ковалевський та ін. У Петербурзі громада почала видавати російською мовою журнал ,,Украинский вестник”[8, 345].

У II Думі, яка засідала 103 дні (від 20 лютого до 3 черв­ня 1907 р.), 47 депутатів-українців створили ,,Українську думську громаду". До неї входили священик А. Гриневич, М. Рубіс, селяни Є. Сайко, В. Хвіст, С. Нечитайло. Громада видавала свій часопис «Рідна Справа – ,,Вісті з Думи”.

Членів Української думської громади об'єднували спільні вимоги автономії України, широкого місцевого са­моврядування, запровадження української мови у школі, адміністративних установах, суді, в церкві.

В аграрному питанні повної єдності серед депутатів не було, селяни категорично вимагали конфіскації поміщи­цьких земель і націоналізації всієї землі[6, 424].

Отже, в період революції 1905—1907 рр. в Україні одночасно з загальнореволюційною боротьбою проти само­державства, за демократизацію всієї країни розгортався й національно-визвольний рух, спрямований проти націо­нального гніту, за вільний, рівноправний розвиток україн­ського народу серед інших народів.

2.2. РЕВОЛЮЦІЙНА БОРОТЬБА РОБІТНИКІВ І СЕЛЯН В УКРАЇНІ В 1906 – 1907 РР.

Грудневе збройне повстання 1905 р. було найвищим пунктом революції. Після його поразки настав другий період рево­люції – період її відступу. Але робітники й селяни від­ступали поступово, з боями.

По всій Росії, за офіційною статистикою, в 1905 р. у страйках взяли участь близько 3 млн. чол., у 1906 р. – понад 1100 тис, у 1907 р. – 740 тис. В Україні у 1905 р. страйкували близько 500 тис. чол., у 1906 р. – по­над 100 тис, у 1907р. – майже 55 тис. Значними були страйки в ряді міст України в 1906 р. і в 1907 р. у зв'язку з роковинами «Кривавої неділі» 9 січня і в зв язку з свя­том 1 Травня – Дня міжнародної солідарності трудящих. Страйки відбувалися на підприємствах Харкова, Києва, Одеси, на рудниках, шахтах і заводах Донбасу та в інших місцях. При цьому серед страйків значну частину станови­ли страйки політичні[13].

Значного розмаху набув у 1906 р. селянський рух. На­весні він поширився майже на половину повітів Європей­ської Росії (249), восени – на 1/5 їх частину. В Україні селянські виступи весною 1906 р. охопили 57 повітів, влітку – 75, восени – 21 повіт. У 1907 р. селянський рух продовжувався, але був значно слабшим, ніж у 1906 р. Так, у 1906 р. в Україні відбулося 2194 селянських висту­пи, а в 1907р. – 641, всього ж за 1906–1907 рр. відбулося 2835 виступів, що майже в 1,4 раза менше, ніж у 1905 р. У цілому протягом революції 1905–1907 рр. в Україні відбулося понад 6800 селянських виступів, якими було охоплено більш ніж 10 680 сіл з населенням понад 13 млн. чол[12].

У 1906–1907 рр. відбувалися революційні виступи в армії і на флоті. У липні 1906 р. у Свеаборзі (недалеко від Гельсінгфорса) і Кронштадті повстали матроси Балтій­ського флоту. На Україні в 1906 р. сталися виступи солдатів Єлецького і Сєвського полків у Полтаві, у 1907 р. – сол­датів Селенгинського полку і 3-ї саперної бригади в Києві[8, 347].

Царський уряд вів боротьбу проти революції, вдаючись до терору й репресій. Багато місцевостей, в тому числі й України, було оголошено на воєнному стані, стані надзвичайної або посиленої охорони. Як і в інших районах країни, в Україні лютували каральні експе­диції. З 19 серпня 1906 р. почали діяти військово-польові суди. Поліція і каральні загони громили робітничі й селян­ські організації, арештовували й без суду розстрілювали активних учасників революції. Урядові допомагали чорно­сотенні банди, які тероризували робітників і селян. Капі­талісти теж вели наступ на робітників шляхом локаутів, складання «чорних списків» тощо[14].

Разом з тим, щоб залучити на свій бік ліберальні сили і послабити революційну боротьбу, розколоти й відвернути від революції недостатньо свідому частину народних мас, посіяти серед них конституційні ілюзії, уряд вирішив скликати Державну думу.

Вибори, які відбувалися в лютому – квітні 1906 р. на основі закону від 11 грудня 1905 р., були не загальними, не рівними, не прямими й не таємними. Великі переваги мали поміщики й буржуазія, виборчі ж права робітників і селян були сильно урізані.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Подібні реферати:

Княгиня Анна

Походження другої дружини Романа Мстиславича повите таємницею. Протягом півтора століття у науковому середовищі точаться суперечки навколо її родоводу. Варто наголосити на тому, що мати Данила й Василька згадується лише в одному джерелі — Галицько-волинському літописі ХІІI ст. Перша частина цієї пам'ятки — Галицький літопис — створювалась сучасником Романової княгині. Тому його свідоцтвам слід довіряти. Матір синів Романа була його другою дружиною. Зі своєю першою жоною, дочкою київського князя Рюрика Ростиславича ...

Петро Дорошенко

Своє життя та діяльність гетьман України Петро Дорошенко підпорядкував боротьбі за її незалежність. Державний діяч і дипломат, він пройнявся метою вивести свою Вітчизну з руїни, об'єднати її розірвані частини, відновити самостійну Українську державу. На обох сторонах Дніпра він зустрічав визнання, довіру й пошану українського народу. Три сильні держави того часу — Московія, Річ Посполита, Оттоманська Порта, змагаючись між собою, намагалися завоювати Україну. Розраховуючи використати суперечності між ними, Дорошенко для ...

Період мирного розвитку революційного процесу в Україні

Події Лютневої революції на Україні. Внаслідок повстання робітників і солдатів Петрограда самодержавний лад у Росії 27 лю­того (12 березня) 1917 р. було повалено. Усвідомивши марність опору революційним масам, цар Микола II 2 березня зрікся престо­лу. Династія Романових, що панувала в Росії понад 300 років, припинила своє існування. Того ж дня із закликом підтримати повстання у Петрограді звернулися до трудящих Києва революцій­не настроєні мешканці міста. Тут, а також у Харкові, Катерино­славі, Одесі, Миколаєві, Луганську ...